Історичні постаті
Історичні постаті
КНЯГИНЯ ОЛЬГА
Легендами
овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря — Ольги, мудрої
державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний
слід у східнослов'янській історії Х ст.
Прибула вона до
Києва 903 р. «Літопис руський» свідчить: «Коли Ігор виріс, він ходив у
походи вслід за Олегом, і кожен слухався його. І привели йому жону із
Пскова, на ім'я Ольга». І стала вона не лише дружиною, а й мудрою
помічницею Ігоря. Дослідники по-різному відповідають на питання: де й
коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського
роду? Найпоширенішою є думка, що дитинство княгині минуло в селі Вибути
поблизу Пскова, де, мабуть, вона і зустрілася зі своїм майбутнім
чоловіком, який покохав її за красу та незвичайний розум.
Ігор ходив у
походи, він підкорив древлян, уличів, інші східнослов'янські племена, що
відокремились від Києва ра початку його князювання. 915 р. уклав мирну
угоду з печенігами, які з'явилися тоді в південноруських степах. 941 р.
здійснив невдалий похід на Константинополь. А 944 р. знову вирушив на
Візантію і, отримавши викуп, уклав з нею договір.
Ольга взяла на себе всі турботи по управлінню державою.
Скоро після
того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших
подій в історії Русі Х ст. — древлянське повстання 945 р., причиною
якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини.
Повсталі древляни убили Ігоря й рушили на Київ. Однак Ольга, котра
лишалася у Києві з малим Святославом, зуміла обхитрити їх і згодом
розгромила. Вона швидко й жорстоко помстилася за чоловіка. Літописець
Нестор так розповідає про цю помсту та про початок князювання Ольги.
Після вбивства Ігоря древлянські посли приїхали до Києва і запропонували
Ользі піти заміж за їхнього князя Мала. Княгиня веліла тих послів разом
з човном, на якому припливли, скинути в глибоку яму, викопану за
городом на теремному дворі, і потім закопати живими.
Розправившись
таким чином зі сватами, Ольга звернулася до древлян з проханням прислати
за нею найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли
ті прибули до Києва, Ольга наказала витопити баню, яку потім запалили
разом з послами. Такими були перші дві її помсти древлянам.
Сватання князя
Мала аа Ольгу, на думку дослідників, відбивало пережитки матріархату,
архаїзм у поглядах древлян. Дії Ольги — поховання сватів у човні, наказ
витопити баню для послів — прикмети поховального обряду, що сягають
сивої давнини й пов'язані з кривавою помстою.
Третя помста за
жорстокістю була найстрашнішою. Ольга сповістила древлян про своє
бажання поплакати над труною чоловіка і вчинити тризну. Поблизу міста
Іскоростеня наказала вона насипати величезний курган. Коли ж древляни
повпивалися, Ольжині отроки посікли їх п'ять тисяч.
Наступного року
княгиня зібрала військо, взяла з собою малолітнього сина Святослава,
воєводу Свенельда й рушила в Древлянську землю, щоб остаточно
«примучити», тобто приборкати древлян та обкласти їх тяжкою даниною.
Битву було виграно, але древляни втекли й зачинились у своїх градах.
Облога тривала цілий рік, доки Ольга не запропонувала древлянам
відкупитися малою даниною: од двора по три голуби і по три горобці.
Кожному з птахів Ольга звеліла прив'язати трут з вогнем й, коли
смеркнеться, відпустити на волю. Птахи полетіли у свої гнізда, і
спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І побігли люди з міста, а
воїни Ольги ловили їх... Так узяла Ольга город хитрощами, старійшин його
спалила, багато людей побила або віддала у рабство, а решту примусила
платити тяжку данину. Дві третини її одержав Київ, а третину — Вишгород,
що був Ольжиним городом.
Так літописець Нестор у «Повісті временних літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.
Разом з тим
Ольга розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб
збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря. Вона впровадила перші
в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі, з яких через певні
проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Княгиня водночас
стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й
відтак могли сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові
права на багаті хутровим звіром землі, вона в такий спосіб забезпечила
себе постійним прибутком. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга
часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість і державну
розсудливість. Вона здійснила ряд реформ, створила так звані погости для
стягування данини, запровадила регламентацію феодальних повинностей
тощо.
У зовнішніх
відносинах Ольга віддавала перевагу дипломатії перед війною. 956 р.
княгиня їде до Константинополя для переговорів з візантійським
імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила
імператора, за іншими джерелами, переговори виявилися не дуже вдалими.
Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу погодився
зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва. При ній
розширилися міжнародні зв'язки, зміцніли торговельні й політичні
стосунки з Візантією.
Константинополь,
або Царгород, як його називають давньоруські літописи, в Х ст. був
справжньою світовою столицею. Константан Багрянородний, при якому Ольга
відвідала Царгород, письменник і історик, 949 р. у своєму творі «Про
народи» з подробицями описав торговельний шлях між Києвом та
Константинополем — по Дніпру та Чорному морю. Далі шлях йшов на північ —
до Новгорода та Балтійського (Варязького) моря, й тому мав назву «з
варягів у греки». Велика армада лодій-човнів, як розповідає Нестор,
доставила у гавань Константинополя Золотий Ріг понад 100 осіб посольства
Ольги з обслугою і воїнами — майже 1500 чол. Розкішне оздоблена подія
княгині привернула увагу візантійців: посередині її стояв намет з
коштовної тканини, борти, весла і щоглу прикрашала різьба, ніс події,
мав вигляд якоїсь химерної тварини-грифона чи дракона, шовкове вітрило
було прикрашене князівською емблемою — золотим тризубом. Намет охороняло
кілька воїнів у бронях зі списами у руках, снували численні служниці.
Константин
Багрянородний описує перший офіційний прийом Ольга, який відбувся 9
вересня у Магнаврському залі імператорського палацу. То був дивовижний
спектакль. Для нас важливо, що Ольгу було звільнено від проскінесису,
тобто потрійного укліна, який відвідувачі повинні були робити перед
імператорським троном, падаючи ниць. Препозит біля дверей голосно
вигукнув: «Шляхетна архонтиса Ольга-русинка з посольством від архонта
Русі Святослава». Княгиня повільно, з гордовитою постановою, дивлячись
просто на імператора, що сидів на троні, увійшла до залу і, приклавши
руку до серця, вклонилася. Так само вчинили й члени посольства. Після
відповіді Ольги на різні запитання імператора з бічних дверей до зали
почали заходити служники з скриньками, діжками, посудинами, сувоями. Це
були подарунки від шляхетної архонтиси та посольства Русі великому
імператорові ромеїв. Найбільше враження справили внесені на двох
жердинах хутра соболів, горностаїв, бобрів, великі ведмежі шкури. Трохи
пізніше відбувся ще один прийом і бенкет-кліторій в іншому залі —
Трикліні Юстініана. Тут Ольга була разом з імператрицею Оленою та її
невісткою Феофано. Ділова ж розмова з імператором Константином відбулася
між прийомом та бенкетом. Ольга говорила про причини, що привели її з
посольством до Царгорода. Серед дослідників і нині точаться суперечки
щодо змісту розмови — джерела не дають вичерпної відповіді на це
запитання. Але найбільш вірогідно те, що Ольга вела переговори про
хрещення Русі. Сама княгиня таємно, з огляду на язичеське оточення,
хрестилася у Києві ще до подорожі у Царгород. Просила прислати єпископа
для Русі, мудро вбачаючи в прийнятті рідною країною християнства шлях до
розквіту зв'язків з найрозвиненішими державами світу.
Ольга чекала на
відповідь майже півтора місяця. Вона сама, її почт та посли жили у
Константинополі, а решта з київського посольства — у своїх
човнах-лодіях. Нелегким було те чекання. Та Ольга не втрачала часу —
знайомилась з Константинополем. Різні дива Царгорода, його собори,
іподром вона потім довго згадувала у рідному Києві. Побудувала
православні церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису,
збудувала дерев'яну церкву святої Софії поблизу Золотих воріт.
Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита
Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня
здійснення своєї мрії — церква згоріла 1017 р. Пізніше Ярослав Мудрий на
тому місці збудував кам'яний Софійський собор, який досьогодні стоїть
як святиня України.
Чому ж відмовив
імператор Візантійський в прилученні Київської Русі до християнського
світу? Тому, що син Ольги, великий київський князь Святослав, верхник
Русі, був язичником. Сама ж Ольга була вже християнкою. Приїхала з
священиком Григорієм. Подарувала імператору золоте з коштовним камінням
блюдо, яке довго прикрашало ризницю Константинопольського головного
собору. На ньому були християнські символи — зображення Христа на
коштовному камені, й призначене воно було для церковної служби. Язичниця
не могла б зробити такого дарунку. Ольга прийняла благословіння
патріарха під час урочистої відправи у Константинопольській Софії. Ця
акція за згодою самої княгині й завдяки візантійцям була сприйнята як її
дійсне хрещення. Подія поступово набула розголосу в середньовічному
світі і переросла з особистої справи Ольги у важливий державний акт.
«Повість временних літ» стверджує, нібито імператор сватався до Ольги,
але княгиня його перехитрувала: сказала, що тому не годиться знатися з
язичницею, й попросила, щоб цар сам її охрестив, однак після хрещення,
під час якого Константин назвав її за обрядом «дщерею», відмовилася
стати дружиною. Мовляв, закон християнський не дозволяє такого шлюбу.
Цей факт, як і багато інших, без сумніву, потрапили до літопису з
народних переказів про Ольгу, її хрещення та перебування в Царгороді.
18 жовтня, в неділю, був прощальний прийом. І відмова...
Повернувшись
додому, Ольга почала вмовляти сина Святослава перейти до християнської
віри, але той, боячись насмішок і незадоволення власних дружинників,
відмовився.
959 р. Ольга
звернулася до германського імператора Оттона І з проханням прислати
єпископа для хрещення Русі. Оттон погодився — прислав Адельберта. Та
непривітно зустріли його на Русі. Прибічники Святослава відправили
посольство ні з чим. Ольга не втратила реальної влади. Від безсилля
почала руйнувати язичницькі капища, силою віри своєї впливала на
співвітчизників...
Ольга померла
11 липня 6467 р. (від створення світу), тобто — 969 р., проживши у
християнстві 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Але знаємо, що
князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної
церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Церкву було
зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна
гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва —
зберігається нині у Софійському соборі.
Володимир Великий. Князь Святослав залишив трьох синів: Ярополка, Олега й Володимира. Князем у
Києві і на цілу країну захотів стати Ярополк. Він побив молодшого брата
Олега, який княжив у Овручі, а тоді Володимир, який сидів у Новгороді,
рушив на північ за море до варягів і просив у них помочі. Варяги дали
йому поміч, і він побив Ярополка та в 980 році став київським князем.
Русі-Україні він прислужився настільки, що за його часів та ще потім, за
його сина, Ярослава Мудрого, вона була найсильнішою державою за всі
часи свого існування. Злучивши всі українські землі в одне ціле, князь
Володимир забезпечив їх від ворогів. Він жив у згоді з сусідніми
народами й державами, як-от з поляками, греками, болгарами, чехами й
мадьярами. Клопіт мав тільки з печенігами, які раз у раз нападали від
сходу і нищили села й міста. З ними зводив Володимир численні бої. Про
бої є різні оповідання, а одне описує таку битву. Раз печеніги підійшли
під самий Київ, і проти них вийшов Володимир з військом. А тоді вождь
печенігів промовив до нього так: "Не проливаймо крові наших воїнів, але
виберім зі своїх військ по одному силачеві: я одного, іти одного, і
нехай вони стануть до двобою. Як твій мого поборе, то ми заберемося з
України, а коли мій поб'є твого - тоді ми вас будемо три роки воювати".
Зажурився Володимир, чи знайде у своїм війську такого силача, щоб
поборов страшного печеніга. Аж зголосився Кирило Кожум'яка, який шкіри
виправляв, і сказав, що буде боротися з печенігом. Печеніг був страшенно
високим і грубезний, а наш Кирило маленький, тож Володимир боявся, що
не побере він печеніга. Але як Кирило зловив печеніга у свої руки, то в
того лише кістки хряснули - такий Кожум'яка сильний був! Коли Кирило
переміг велетня, тоді печеніги повтікали у степи, і вже Володимир мав з
ними спокій. Забезпечивши Державу від зовнішніх ворогів, Володимир почав
скріплювати її і зсередини. Щоб здобувати собі вірність і любов народу,
Володимир не владарював сам-один, але прикликав на пораду старих мудрих
людей, вибраних з волі народу. Він часто запрошував багато народу до
себе в гостину: спомагав бідних, старців і калік, помагав сиротам і
вдовам. То не диво, що всі називали його ласкавим батечком і "Сонечком
Ясним". Та найважливіше, що він зробив для України, було те, що сам
прийняв християнську віру й охрестив увесь народ. Тоді найкращою і
найкультурнішою державою у світі була Візантія зі столицею Царгородом
(нині Константинополь або Стамбул). Тож щоби перейняти від своїх сусідів
греків з Візантії ту культуру й освіту, що була вкрай необхідна для
розвитку народу, князь Володимир прийняв і християнську віру. Із
Візантією єднав Володимира вже раніше тісний союз, бо він був одружений з
сестрою візантійського імператора, Анною, яка була християнкою. У 988
році, влітку, він запросив, грецького митрополита і священиків, і вони
почали хрестити народ, найперше в Києві, а потім у цілій державі. Людей
хрещено в ріці (в Києві у Дніпрі). Матері тримали дітей на руках. Кого
охрестили, тому давали хрестик на шию. Всіх поганських ідолів (божків)
казав Володимир потопити в Дніпрі. Від того часу, як держава стала
християнською, почала ширитися в нас наука й освіта. Від того часу
почали учені монахи писати українську історію, і тому ми про Володимира
знаємо вже багато більше, як про давніх князів - Олега, Ігоря й
Святослава, бо за них ще й письменних людей майже не було на Україні,
отже, хто міг записувати те, що діялося? За часів Володимира і Ярослава
Мудрого жив у Києві учений монах Нестор, який списав у великій книзі все
те, що відбувалося на Русі-Україні від найдавніших часів аж до часів
князя Ярослава. Ця книга зветься "Несторів літопис". По Несторові було
ще кілька літописців із пізніших часів. Володимир понастановлював по
різних городах (містах) своїх синів, а сам сидів у Києві і правив цілою
державою. Він заснував інші нові міста, серед них - Володимир на Волині.
Побудував князь також багато церков як у Києві, так і по інших містах.
Найкращою була Десятинна церква у Києві, звана так тому, що князь давав
на неї десяту частину зі своїх прибутків. Володимир наказав карбувати
перші срібні гроші. На одній стороні монети було зображення Володимира
на престолі, а на другій державний герб-тризуб. Володимира названо
Великим тому, що зробив він великою і міцною, свою державу. Він помер у
1015 р., отже, князював 35 літ. Його поховали в Десятинній церкві.
Українська церква іменує його святим тому, що він освятив Україну.
Богдан Хмельницький -
син українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й
недалеко від Чигирина мав невеликий хутір Суботів. Ще зовсім молодим
Богдан вступив до козацького війська. Вже скоро всі помітили, що з нього
буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний керівник. Як
козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, а в
битві під Цецорою (1620 року) боровся поруч зі своїм батьком. Батько
загинув у тій битві, а молодий Богдан потрапив у турецьку неволю, де
пробув два роки.
Вийшовши з
неволі, став сотником Козацького війська, і знали його запоріжці як
відважного й розумного чоловіка. По невдалому козацькому повстанні в
1638 році Хмельницький жив постійно в Чигирині або в своєму хуторі
Суботові, успадкуваному від батька. Та чигиринський староста й урядники
не довіряли йому й боялися його. Тому часто посилали його з козаками в
степи нищити татарські загони. Коли вже в 1647 році Хмельницький рушив з
сотнею козаків у степ, Чаплинський напав зі своїми гайдуками на
Суботів.
Тоді
Богдан Хмельницький вирішив помститися за свою кривду і за кривди народу
не тільки Чаплинському, а й усім подібним панам, що зухвало поводилися з
народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків, що малими загонами
перебували по степах, і розказав їм про свою кривду й кривду всього
народу. В 1648 році він рушив проти польського війська і всієї шляхти,
що була в Україні. Незабаром стали приставати до козаків молоді й старі,
і Богдан вже мав коло себе велике військо й почав перемагати поляків.
Під Жовтими Водами розбив військо Стефана Потоцького, а його самого взяв
до неволі. Під Корсунем розбив головні польські сили і взяв до неволі
обох польських воєначальників: Потоцького й Калиновського. Пани й
орендарі, зачувши про те, що сталося коло Жовтих Вод і Корсуня, самі
почали втікати з України, утік також і князь Ярема Вишневецький,
найжорстокіший ворог козаків.
Визначною
подією в Україні було прийняття рішення Богданом Хмельницьким про
возз'єднання України з Росією, яке відбулося в місті Переяславі 1654
року.
Гетьман
Хмельницький має в українській історії велику славу, бо він перший
рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної
землі.
Про
Хмельницького народ складав пісні, з яких багато дотепер збереглося.
Його прославили декотрі наші письменники у віршах, в оповіданнях і
повістях. У Києві, на площі перед храмом святої Софії, стоїть гарний
пам'ятник Хмельницькому.
Олег ? - 912 (за Лаврентіїв. літописом), 922 (за Новгород. першим
літописом) – давньоруський князь, якому за літописами, Рюрик, вмираючи,
передав у 879 опіку над своїм неповнолітнім сином Ігором і князювання у
Новгороді. Мав велику дружину. Оволодів Смоленськом і Любечем (882),
убив київських князів Аскольда і Діра (882), пізніше підкорив древлян,
сіверян, радимичів. Після вдалого походу на Константинополь (911)
заключив з Візантією вигідний для Русі договір.
Ігор (912-945). Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За
звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував
свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали
древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те,
щоб знову примусити бунтарів сплачувати данину. Лише після відновлення
влади у своїх землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи -
торговельні чи теж грабіжницькі - на зразок тих, що проводив Олег. Коли
у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією, укладена Олегом, Ігор
вирушив у морський похід на Константинополь. Для нього він закінчився
катастрофою. За допомогою пальної суміші, що називалася "грецьким
вогнем", візантійці спалили руський флот, змусивши Ігоря до поспішної
втечі. Внаслідок цього у 944 р. він мусив укласти дуже невигідну угоду з
візантійським імператором. Того ж року Ігор спробував щастя на сході, і
тут йому більше пощастило. Велике руське військо, зійшовши Волгою,
пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії та зі здобиччю
повернулось до Києва. Князювання Ігоря закінчилося, як і почалося,
повстанням древлян. Розлючені частими походами за даниною, древляни
влаштували засідку, в якій і загинув Ігор зі своєю невеликою дружиною.
Ольга (бл. 890-969) - велика княгиня київська (945-957), мати Святослава
Ігоревича. Після вбивства древлянами її чоловіка князя Ігоря 945 Ольга
правила Київською державою під час неповноліття Святослава Ігоревича.
Укріпила торгові і політичні відносини з Візантією, встановила порядок
збирання данини та її розміри. У 955 (або 957) прийняла християнство.
Канонізована православною церквою
Дмитро Вишневецький
Народився в м. Вишневці на Волині в князівській родині. Набув великого
досвіду в боротьбі з турками і татарами. Був черкаським і канівським
старостою. У 1552 р. заклав укріплення на острові Мала Хортиця. У 1557
р. ця фортеця витримала 24-денну облогу татарського війська. Ходив у
походи на турецькі та татарські фортеці Очаків, Ісламкерман та у
Молдавію. У 1564 р. потрапив у полон до турків і був страчений за
наказом турецького султана.
Іван Підкова
Третій кошовий отаман, який був прозваний так за надзвичайну силу, бо
гнув, ламав і розривав підкови, неначе папірці. Відібрав у Туреччини
Молдавію і став її володарем. На вищі посади в Молдавії він призначав
своїх соратників. Після цього турецький султан став погрожувати Польщі
війною, якщо вона не покарає Підкову. Хитрістю був заманений польським
королем до Львова, ув'язнений там, а потім страчений.
Криштоф Косинський
Походить зі шляхетської родини Підляшшя, гетьман реєстрового козацтва.
На Січі з'явився у 1590 р. і згодом серед січового товариства дістав
ім'я "Заслуженого козака", неодноразово виявляв мужність і військовий
талант у боротьбі з татарами. Польський король надавав йому за службу
маєток, але білоцерківський староста Я. Острозький не допустив його до
цієї землі. Цей конфлікт послужив приводом до початку козацького
повстання. Зібравши загін козаків, він вирушив проти панів, а згодом до
них приєдналися селяни і городяни.
Северин Наливайко
Народився в місті Гусятин на Поділлі. Здобув освіту в Острозькій
академії, де викладав його старший брат Дем'ян. Ходив у походи проти
турків та татар, на Молдавію. Перебував на службі у магната Острозького,
був свідком повстання Косинського. За наказом брацлавського старости А.
Калиновського у Наливайка відібрали землю, а батька закатували. Згодом
він залишає службу і створює озброєний загін. Йому на допомогу приходять
запорожці разом з гетьманом Г. Лободою. Страчений 11 квітня 1597 р. у
Варшаві.
Іван Федоров
Видатний друкар і книгодавець. Працював у друкарні в Москві, потім - у
друкарні білоруського магната Г. Хоткевича. Останні роки працював на
Україні: у Львові, у с. Дермані, в Острозі. Видав в Україні перші
друковіна книги "Апостол" і "Буквар". Заснував Острозьку друкарню, де
під його керівництвом надруковано Острозьку Біблію. Брав участь у
редагуванні та оформленні книг, писав передмови, був талановитим
новатором у галузі поліграфічної техніки. Помер у 1583 р.
Іов Борецький
Український церковний, політичний і освітній діяч. Народився на
Львівщині, навчався у Львівській братській школі, а потім за кордоном.
Працював учителем, а потім ректором Львівської братської школи. У 1618
р. був обраний настоятелем Михайлівського Золотоверхого монастиря в
Києві. У 1620 р. висвячений митрополитом. Великі надії покладав на
розвиток освіти та книгодрукування, заснував Київську братську школу і
був її покровителем.
Петро Могила
Народився 1596 р. в сім'ї молдовського господаря, навчався у Львівській
братській школі, а потім у європейських університетах. Служив у
польському війську, брав участь у битві під Хотином, але згодом
постригся в ченці. У 1627 р. затверджений архімандритом Києво-Печерської
лаври, а 1632 р. - митрополитом Київським і Галицьким. Був видатним
богословом і організатором. З його ім'ям пов'язана нова доба в історії
Української православної церкви.
Самійло Кішка
Учасник морських походів проти турків та татар. Під час одного з них
потрапив у полон, де перебував 25 років. У 1599 р. організував повстання
українських невільників на турецькій галері, які, перебивши команду,
повернулися в Україну. У 1600 р. козаки обрали його гетьманом. Домігся
від польського короля скасування баніції (закону про визнання козаків
поза законом), внаслідок чого козацтво було визнане як окремий
суспільний стан. Помер у 1620 р.
Петро Конашевич-Сагайдачний
Походив зі шляхетського роду з-під Самбора в Галичині, навчався в
Острозькій академії, згодом подався в козаки, де його обрали гетьманом.
Своє прізвисько Сагайдачний отримав від слова "сагайдак" (колчан для
стріл), бо вмів добре стріляти з лука. Захоплювався військовою справою,
очолював походи запорожців на турецьку фортецю Варну (1605), на Кафу
(1606), в Росію (1617), в Туреччину (1621), під час яких здобув славу
полководця. Всі проблеми з польським урядом намагався вирішувати мирним
шляхом. Брав участь у Хотинській війні на боці Польщі. Дбав про
культурне піднесення України.
Тарас Федорович (Трясило)
Обіймав посаду корсунського полковника, а з 1629 р. - козацький гетьман.
Навесні 1630 р. очолив повстання проти польської влади на Київщині та
Полтавщині. Завдав поразки польським військам під Корсунем і здобув
Переяслав, який польські війська так і не змогли відбити у повстанців.
20 травня 1630 р. влаштував полякам "Тарасову ніч", знищивщи велику
кількість ворогів, причому багатьох представників найшляхетніших
польських родів. Після укладення Переяславської угоди (29.05.1630), яка
підтвердила умови Куруківської угоди і збільшила реєстр до 8 тис.,
Трясило з частиною козаків відійшов на Запорожжя, пізніше намагався
організувати нове повстання проти Польщі.
Іван Сулима
Народився на Чернігівщині в родині дрібного шляхтича. гетьман
нереєстрових козаків, брав участь у походах проти турків та татар. У
1635 р. очолив повстання козаків, з якими захопив і зруйнував фортецю
Кодак. Схоплений поляками і разом з іншими учасниками повстання
страчений.
Павло Бут (Павлюк)
Гетьман нереєстрового козацтва, очолив повстання 1637 р. проти Польщі,
закликав рішуче стати "за віру християнську і наші золоті вольності".
Його сподвижниками були Карпо Скидан, Дмитро Гуня, Семен Биховець. На
допомогу козакам виступили загони селян та міщан Подніпров'я і
Лівобережжя, але ці загони діяли роз'єднано і мали погане озброєння.
Після програної битви під кумейками 6 грудня 1637 р. повстанці потрапили
в облогу, і Бут вимушений був піти на переговори, де був підступно
схоплений і пізніше страчений у Варшаві.
Яків Острянин
Один із керівників повстання 1638 р. проти Польщі. У 1633 р. обраний
полковником реєстрового козацтва, брав участь у війні із московським
військом (1634) на Сіверщині.після поразки Павлюка під Кумейками обраний
нереєстровими козаками гетьманом, підняв козаків на повстання. Переміг
польське військо у квітні 1638 р. під містом Говтвою, а у травні зазнав
поразки під Лубнами. Разом із частиною козаків відступив на Слобідську
Україну, оселився поблизу Чугуєва. загинув під час козацьких заворушень.
Дмитро Гуня
Походив ймовірно з козацької родини Київщини. Козацький гетьман 1638 р.
Після поразки Павлюка під Кумейками вдалим маневром врятував козацький
загін від розгрому. Очолив повстання 1638 р. після того, як Острянин
пішов на Слобожанщину. Довго тримав оборону в урочищі Старці, але 7
серпня 1638 р. вимушений був скласти зброю.
Богдан хмельницький
Народився 1595 р в сім'ї чигиринського сотника Михайла хмельницького,
навчався в Київській братській школі, а потім у єзуїтській колегії у
Львові. був обдарований природним розумом і дуже освічений, знав 7 мов.
Вступив до козацького війська, брав участь у військових походах проти
турків та татар, у битві під Цецорою потрапив у полон. Після полону стає
реєстровим козаком, бере участь в походах, спочатку обіймає посаду
писаря, а потім сотника. Не раз їздив з козацьким посольством до
польського короля, де відстоював інтереси українського козацтва. У 1647 р
його заарештовано польською владою. Звільнившись, втікає до Запоріжжя,
де у 1648 р. його обирають гетьманом.
Іван Виговський
Походив із старовинного шляхетського роду, закінчив Києво-Могилянський
колегіум, служив у державних установах. У роки Визвольної війни був
одним із найближчих соратників Хмельницького, генеральним писарем
Війська запорозького. По смерті Хмельницького був наказним гетьманом при
Юрії хмельницькому , а потім домігся одержання гетьманської булави.
Проводив антимосковську політику, розгромив промосковське повстання
козаків 1658 р., а також російські війська під Конотопом у 1659 р. Уклав
у Гадячі угоду з Річчю Посполитою. У жовтні 1659 р. на Чорній раді був
усунений від влади і повернув гетьманську булаву Юрію Хмельницькому.
Після цього перебував на польській державній службі. За наказом Павла
Тетері був заарештований і розстріляний.
Юрій Хмельницький
Син гетьмана Б. Хмкльницького, здобув гарну домашню освіту, навчався в
Києво-Могилянській колегії. Гетьман України в 1657р. та в 1659-1663 рр..
прагнув продовжити справу батька, шукав союзника, який гарантував би
незалежність України. 27 жовтня 1659 р. уклав Переяславський договір з
Росією, який істотно обмежував суверенітет України. 18 жовтня 1660 р.
підписав з Польщею Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна
знову поверталася під владу Польщі на правах автономії. У січні 1663 р.
зрікається гетьманської булави і йде до монастиря. У 1670 р. Юрія
захопили кримські татари і відправили до Константинополя. У 1677 р.він
був звільнений і прибув до України.У зверненні до народу титулував себе
"Князем сарматським та вождем Війська Запорозького".Постійні безцільні
кари і гноблення народу змусили турецького пашу заарештувати Юрія; він
був привезений до Кам'янець-Подільський, засуджений до смертної кари і
задушений, а труп його кинутий у воду. Це було наприкінці 1685.
Павло Тетеря
Походив зі шляхетського роду, мав гарну освіту, один із найвизначніших
дипломатів часів Б. Хмельницького. Брав участь майже в усіх міждержавних
переговорах, виїджав із дипломатичними місіями до інших країн. Гетьман
Правобережної України в 1663-1665 рр. Підтримав похід Яна Казимира на
Лівобережжя, намагаючись об'єднати Україну під єдиною булавою і
зверхністю польського короля. Своєю політикою викликав невдоволення
серед козаків, що призвело до повстання. Зазнавши поразки від
повстанців, зрікається гетьтманства і виїжджає до Польщі, де згодом був
отруєний.
Іван Брюховецький
Гетьман Лівобережної України в 1663-1668 рр. з 1648 р. перебував при
дворі Б. Хмельницького, займався вихованням його сина Юрія, виконував
дипломатичні доручення. 1659 р. обраний кошовим отаманом. Посів
промосковську орієнтацію і цим забезпечив підтримку своєї кандидатури на
гетьманство царським урядом. Засуджував політику козацької старшини,
чим привернув на свій бік козацькі низи. Спроби припинити
колонізаторську політику російського уряду були невдалими, тому
політичний авторитет його починає падати. Щоб виправити ситуацію, він
оголошує про розрив з Москвою.7 червня 1668 р. під час об'єднання військ
Правобережної і лівобережної України лівобережні козаки розтерзали
Брюховецького. Похований за наказом гетьмана Дорошенка в Гадячі з усіма
гетьманськими почестями.
Петро Дорошенко
Народився
в Чигирині 1627 р., був онуком гетьмана Михайла Дорошенка, навчався в
Києво-Могилянській академії. Активний учасник Національно-визвольної
війни українського народу. У 1665 р. став гетьманом Правобережної
України, рішуче виступає проти умов Андрусівського договору, прагне до
об'єднання Лівобережної і Правобережної України. У 1668 р. здійснив
похід на Лівобережжя, де біля м. Опішня козаки проголосили його
гетьманом обох берегів Дніпра. В умовах спровокованої сусідніми
державами політичної боротьби пішов у березні 1669 р. на прийняття
турецького протекторату. У розпалі народного обурення спустошенням
України турецько-татарською та польською арміями складає гетьманські
повноваження. У березні 1677 р. вивезений до Москви. Останні роки провів
у своєму маєтку в с. Ярополче Волоколамського повіту.
Дем'ян Многогрішний
Народився в селянській родині під Коропом на Чернігівщині, брав участь у
багатьох битвах Національно-визвольної війни. Був противником
Андрусівської угоди, у 1668 р. призначений П. Дорошенком наказним
гетьманом Лівобережної України. Під тиском старшини пішов на переговори з
Москвою, що завершилися укладанням Глухівських статей і проголошенням
його гетьманом Лівобережної України. Намагався проводити політику на
захист державних інтересів України: домігся, щоб Київ залишився у складі
Лівобережної України, намагався послабити політичну роль старшини, вів
таємні переговори з Дорошенком про можливість переходу Лівобережжя під
протекторат Туреччини. Виданий козацькою старшиною царському уряду,
звинувачений у зраді, підданий жорстоким тортурам, засуджений до
довічного ув'язнення, вивезений з родиною до Сибіру, помер у 1707 р. в
Іркутську.
Іван Самойлович
Походив із родини священника, навчався в Києво-Могилянській академії,
згодом вступає до козацького війська. Обіймав посади наказного
полковника Прилуцького полку, Чернігівського полковника, генерального
судді. У 1672 р. обирається гетьманом Лівобережної України й укладає
угоду з російським урядом - Конотопські статті. У 1674 р. обраний
гетьманом Лівобережної та Правобережної України. керував полками у війні
проти туреччини в 1677-1678 рр. Відстоював державні інтереси у
відносинах з Москвою. У 1687 р. очолював козацькі полки в Першому
Кримському поході царських військ і був звинувачений у його невдачі,
засланий до Тобольська, де й помер.
Іван Сірко
Народився
у слободі Мерефа на Харківщині. У 1646 р. воював на території Франції у
козацькому загоні, який найняв уряд Людовика ХІY. Учасник
Національно-визвольної війни. Виступив проти політики гетьмана І.
Виговського, вів воєнні дії проти П. Тетері, мав суперечності з
гетьманом І. Брюховецьким і П. Дорошенком. Провів ряд походів проти
турків та татар. Найбільші з них: 1660-1661 рр. - походи на Крим; 1663
р. - два великі походи на Перекоп; 1667 р. - похід на Крим, змусив
ханський двір переховуватися в горах; 1673-1675 рр. - походи на Очаків,
Ізмаїл і Перекоп. Здобув всенародне визнання й безмежну вдячність, 15
разів обирався кошовим отаманом. Герой багатьох народих легенд,
переказів, літературних творів, творів образотворчого мистецтва.Іван Мазепа
Народився
на Київщині 1639 р. в селі Мазепинці в сім'ї українського шляхтича.
Навчався в Києво-Могилянській академії та єзуїтській колегії у Варшаві
та Полоцьку, служив при дворі польського короля Яна ІІ Казимира, певний
час перебував за кордоном, де вивчав іноземні мови, військову справу,
дипломатію. Був одним із прибічників гетьмана Дорошенка, обіймав посади
генерального писаря та генерального осаввула. Був гетьманом України з
1687 до 1708 рр., прагнув подолати наслідки руїни, об'єднати всі
українські землі під владою одного гетьмана, зберегти українську
державність, піднести господарське і культурне життя. Але неспроможність
знайти підтримку серед населення і складність зовнішньополітичної
ситуації завадили здійсненню його грандіозних планів. Помер у вигнанні
на території Молдавії у 1709 р.
Семен Палій
Справжнє прізвище Гурко. Народився в містечку Борзна на Чернігівщині в
міщанській родині. Навчався в Києво-Могилянській колегії, в 70-х роках
ХYІІ ст. подався на запоріжжя, де відзначився військовими та
організаторськими здібностями. Загін козаків, ним очолюваний, брав
участь у розгромі турків під Віднем, за ці події отримав прізвисько
"віденський богатир". У 1685 р. разом з А. Абазином і З. Іскрою отримав
дозвіл перейти на малозаселену територію Правобережжя. Під його проводом
частина правобережжя фактично звільнилася з-під влади польської шляхти,
тут було запроваджено полково-сотенний устрій. У 1699 р. польський уряд
прийняв постанову про ліквідацію козаччини, що призвело до розгортання
на Правобережжі національно-визвольного повстання під проводом С. Палія,
яке поширилося на значну територію. Август ІІ звернувся до Москви з
проханням допомогти придушити повстання. З цією метою війська І. Мазепи
ступили на Правобережжя, зайняли Київщину і волинь. 1704 р. С. Палій був
заарештований, засланий до Сибіру.
Пилип Орлик
Народився 1672 р. внеподалік Вільнюса, навчався в єзуїтському колегіумі
та Києво-Могилянській колегії. Був управителем справ Генеральної
військової канцелярії, потім генеральним писарем і найближчим радником
І. Мазепи. Підтримав антиколоніальне повстання Івана Мазепи, після
поразки в Полтавській битві вирушив разом з ним в еміграцю. По смерті
Мазепи був обраний гетьманом. Між ним і козаками було укладено угоду
"Пакти і Конституція П. Орлика". У 1711 р. організував похід на
Правобережжя, під час якого правобережні полки визнали його владу.
Протягом 1711-1714 рр. робив спроби організувати антимосковську
коаліцію. Був останнім гетьманом доби Гетьманщини, який поставив питання
про створення незалежної Української держави. Помер у 1742 р. у Яссах.
Комментариев нет:
Отправить комментарий