1
Мета:
ознайомити учнів з життям та діяльністю великого князя Ярослава Мудрого у
цікавій формі уявної подорожі, визначити його роль і місце в історії України;
продовжити роботу з розвитку в школярів умінь самостійно здобувати знання,
аналізувати історичні джерела, робити висновки; вдосконалити навички складання
схеми-портрету історичної особи; виховувати почуття патріотизму на прикладі
Ярослава Мудрого, тягу до знань, освіти, культури.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань
Форма проведення: урок-подорож
Обладнання: карта “Київська держава в ІХ – ХІ ст.”, додаткова література для роботи в малих групах,
підручник, витяги з “Руської правди”, малюнок
валізи та кошика.
Очікувані результати:
Після цього
уроку учні:
Ø вдосконалять навички складання схеми-портрету історичної
особи;
Ø навчаться визначати роль і місце особи в історії;
Ø навчаться аналізувати документи за планом;
Ø вдосконалять логічне мислення, зв’язне мовлення;
Ø навчаться проводити власні дослідження, розробляти свої
проекти.
ХІД УРОКУ
I.
Організаційний момент
II.
Актуалізація опорних знань учнів
Бесіда за запитаннями:
I - рівень.
1. Пригадайте термін, який означає: поклоніння багатьом богам ?
2. Виберіть племена, які підкорив Володимир:
а) уличі;
б) тиверці;
в) в’ятичі;
г) древляни;
д) радимичі;
3. Поясніть термін полюддя.
II -
рівень.
1.Де прийняв хрещення Володимир?
2. Що таке „Змієві вали”?
III - рівень.
Розкрийте значення діяльності князя
Володимира для Київської держави.
IV - рівень.
Розкрийте значення офіційного введення
християнства на Русі.
III.
Вивчення нового матеріалу
Активізація пізнавальної
діяльності. На фоні приємної мелодії учитель
декламує вірш Р.Завадовича “Ярослав Мудрий”. ( Додаток № 1)
Учитель. Про
які славні справи князя Ярослава переповідає автор вірша? Які історичні факти
ми можемо встановити?
Учні мають
визначити, що Ярослав Мудрий:
Ø Зміцнив, розбудував Київську державу;
Ø Підніс міжнародний авторитет;
Ø Збудував м.Ярославль;
Ø Упорядкував
закони;
Ø Збудував Софійський
собор.
Учитель
доповнює, що за часів правління Ярослава Мудрого засновуються школи;
укладається перший літописний звід 1037 – 1039 рр.; заснована перша
на Русі
бібліотека, що нараховувала 950 томів. Період князювання Ярослава Мудрого –
вершина могутності Київської держави.
Оголошується
тема, мета і план уроку
План
1.
Міжусобна
боротьба після смерті Володимира.
2.
Державна
діяльність Ярослава.
3.
“Руська
правда” – перший звід давньоруського права.
4.
Культурно-просвітницька
діяльність Ярослава Мудрого.
5.
Зовнішня
політика князя.
6.
Оцінка
діяльності Ярослава Мудрого.
Учитель. Тож давайте більш детально
познайомимося з часами правління князя Ярослава Мудрого. Давайте уявимо, що
вчені винайшли машину часу, і ми з вами потрапили в часи Київської Русі. Але
наш час перебування в стародавньому Києві обмежений – всього 30 хвилин. Тому, щоб
якомога більше дізнатися про часи правління Ярослава, давайте об’єднаємось на групи, а потім поділимося своїми враженнями.
Отже, 1-ша
група має дізнатися про те, як Ярослав став Великим князем, як він отримав
владу, адже його батько – Володимир – не встиг скласти заповіт.
(
Додаток № 2 )
2-га група “зустрінеться” з боярами і
дізнається, яким був політичний устрій держави, хто і як здійснював владу. (
Додаток № 3)
3-тя група “зустрінеться” з послами
інших держав і з’ясує, у яких відносинах був Ярослав із сусідами та
європейськими державами. ( Додаток
№ 4)
4-та група
познайомиться зі культурою і освітою, зводом Ярославових законів - “Руською
правдою”. (
Додаток № 5)
5-та група здійснить екскурсію до Софійського
собору. (
Додаток № 6)
6-та група
“здійснить” екскурсію по місту Києву й поділиться з нами своїми враженнями. (
Додаток № 7)
Після
10-хвилинної роботи в групах учні діляться враженнями, звітують про проведену
роботу.(20 хв.).
Учитель
пропонує кожній групі зробити схематичну позначку на схемі-портреті “Ярослав
Мудрий”, яка б відображала основний зміст проведеної роботи в групі і розкриває
досягнення Ярослава.
Учитель. Так,
безперечно, князювання Ярослава Мудрого стало вершиною могутності Київської
держави, і ви правильно дали високу оцінку цій особі. А
тепер давайте
послухаємо, як оцінювали діяльність Ярослава Мудрого відомі історики. (
Додаток № 8 )
IV.
Закріплення опорних знань учнів
Учні відповідають на запитання і
заповнюють кросворд. ( ключове слово Ярослав). ( Додаток № 9 )
V.
Підсумок уроку.
Таким чином, наша подорож у стародавній Київ
підійшла до завершення. Давайте поміркуємо, що можна запозичити від Ярослава
Мудрого для сучасності, а що варто залишити в ХІ ст. Свої міркування напишіть
на папірцях. Те, що ви взяли б із собою у ХХІ століття прикріпіть на цю дорожню
валізу, а те, що залишаєте в минулому – ось на цей старий кошик.
Учитель прикріплює на дошці малюнки
валізи та кошика
VI.
Домашнє
завдання.
Опрацювати
відповідний параграф підручника, розробити власний проект “Ярослав Мудрий –
людина й державник”, у проект включіть поради нинішнім державотворцям про те,
що варто запозичити у Ярослава Мудрого для сучасності.
Додаток № 1
Свого батька гідний сину,
Ти підніс до сили, слави,
До могуття Батьківщину.
А над Сяном, край кордону,
Гарний город збудував ти,
І щоб пам’ять не пропала,
Ярославль його назвав ти.
Пильнував ти, Ярославе,
Щоб жили по правді люди,
Щоб законом справедливим
І твої судили суди.
І про те подбав ти, княже,
Щоб коштовним самоцвітом,
Прибраний увесь, багатий,
Блиснув Київ перед світом.
Ти здвигнув собор Софії
З каменю і срібла-злата,
Ще й тепер про тую славу
Мріють Золоті ворота.
Скрізь з пошаною по світі
Твоє вчення споминали,
Королі, князі, вельможі
В тебе ласки забігали.
Додаток № 2
Ярослав Мудрий народився в 980 році. Це другий син Володимира Красне
Сонечко і злощасної полоцької князівни Рогнеди. Християнське ім’я - Георгій або
Юрій . Історія появи на світ Ярослава досить романтична. Його майбутній батько
Володимир, перед тим як зійтися в рішучій битві зі старшим братом Ярополком,
вирішив заручитися підтримкою сильного Полоцького князівства. Тому посватався
до дочки полоцького князя Рогнеди. Літопис Нестора оповідає, що коли батько запитав
у неї: «Чи хочеш за Володимира?», горда Рогнеда відповіла: «Не хочу роззути
сина рабині, але хочу за Ярополка!» Ось коли Володимирові нагадали про його
незаконне походження. І він жорстоко помстився полоцькому князеві, забивши
його, а Рогнеду силоміць узяв у жінки. Від того шлюбу й народився Ярослав.
Рогнеда не змогла й, певно, не схотіла полюбити Володимира, і той відіслав
дружину від себе, надавши їй садибу поблизу Києва, на річці Либеді. Там і
минули перші роки життя Ярослава.
В
дитинстві Ярослав страждав від паралічу
ніг. Параліч пройшов в 988 році після сильного нервового потрясіння, залишилася
тільки хромота, яка йому зовсім не заважала.
15 липня 1015 році помер великий київський
князь Володимир Святославович (Красне Сонечко) - четвертий із династії
Рюриковичів. В останні тижні життя Володимир спробував передати престол
всупереч усталеній традиції, одному із своїх молодших улюблених синів,
народженому в християнському шлюбі від візантійської принцеси Анни , з чим не
могли змиритися старший син від Рогнеди Ярослав і його зведений старший брат
Святополк. Отже по смерті Володимира київський престол захопив туровський князь
Святополк Окаянний. Бажаючи усунути можливих суперників, Святополк убиває
братів, князів ростовського Бориса, муромського Гліба, древлянського
Святослава, намагається вбити і Ярослава, але його завчасно попереджує про
небезпеку сестра Предслава. Ярослав у грудні 1015 року в битві під Любичем
здобуває перемогу над Святославом і захоплює Київ. Але Святополк не змирився
з поразкою і в 1018 році він разом з тестем, польським королем Бориславом
Хоробрим завдає поразки Ярославові в битві на Бузі і відбиває Київ. Ярослав
відступив до Новгорода, звідки мав намір відправитись у Скандинавію. Але
новгородці порубали князівські тури і змусили Ярослава продовжити боротьбу. В
битві на Альті 1018 року Святополк потерпів нищівну поразку і Ярослав знову
зайняв Київ. Після перемоги над Святополком Ярослав почав боротьбу з іншим
своїм братом - тмутараканським князем Мстиславом, який також пред’являв свої
права на престол. В 1023 році між
братами розгорілася відкрита війна. Мстислав рушив на північ, зібравши велику
рать із підвладних йому народів, зокрема хазар і касогів. Він вибрав зручний
час для походу: Ярослав знаходився в улюбленому Новгороді. Тмутараканська рать
підійшла під самі стіни Києва, але городяни зачинили ворота і не прийняли
Мстислава. На штурм міста Мстислав не зважився, відійшов до Чернігова і зайняв
це стольне місто величезної землі, куди входила ледве не половина, включаючи
всю північно - східну Русь. Ярослав звернувся по допомогу до варягів. Зустріч
протиборчих сторін відбулася в 1024 році під містом Листвином, неподалік від
Чернігова, в кромішній пітьмі, в дощ і грозу. Ярославова рать не витримала
натиску Мстиславових полків і Ярослав утік, минаючи Київ, в Новгород Русь, яка
за часів Володимира Святославовича була єдиною, знову розкололася на дві
частини. Ярослав зберіг за собою Новгород, Мстислав залишився володарем
Чернігівської і Тмутараканської земель, не зважившись на захоплення руської
столиці. Через два роки Ярослав, зібравши дружину на півночі, з’явився в Києві.
Цього разу брати утримались від кровопролиття і уклали мир. Русь була розділена
на дві частини.
На початку 1030 років у Польщі, як і на Русі почалися міжусобиці. Скориставшись
ситуацією, Ярослав у союзі з Мстиславом зібрали велике військо, відвоювали
захоплені раніше поляками "червінські міста". В 1036 році Мстислав
помер, не маючи спадкоємців і його частина Русі відійшла до Ярослава. Так через
двадцять з лишком років після смерті Володимира Русь знову стала єдиною. Ярослав стає
монархом усієї Русі і починає володарювати від берегів Балтійського моря аж до
Азії, Венгрії та Данії. У зовнішності переважали риси, притаманні слов'янам
Наддніпрянщини. Він був людиною високою на зріст (близько 175 см), із середнім
видовженим обличчям, різко випнутим носом дещо хвилястої форми та з тонко
окресленими, відносно неширокими вилицями.
( Додаток № 3)
Ставши
"самовластцем", Ярослав пішов по шляху батька. Він послав у великі
міста і землі своїх синів і вимагав від
них повної покори. У Новгород
відправився старший син Володимир, а після його смерті - наступний по
старшинству син Ізяслав. Святославові він віддав під керування Чернігівську
землю,Всеволод – Переяславль, інші його сини були послані до Ростова,
Смоленська, Володимир-Волинського. Відтворена єдність Русі, зосередження влади
в руках великого князя, підпорядкування Києву окремих російських земель, за
допомогою направлення туди великокнязівських синів-намісників стало тією
політичною основою, на якій розвинулися нові господарські процеси, розквітли
міста, ускладнилося громадське життя, рушила вперед культура країни. Усе вказує
на те, що об'єднання Русі Ярославом стало поворотним пунктом у багатьох відношеннях.
Ярослав
став, як пише «Повість», «самовладцем Руської землі». Багато зусиль доклав
Ярослав для створення нових і розбудови існуючих міст, насамперед Києва. У
стольному граді, площа якого порівняно з добою Володимира збільшилася у 7
разів, проживало близько 50 тис. мешканців. Укріплена частина Києва – дитинець
сягнула 90 га. «Місто Ярослава» оточили глибокі рови, заповнені водою, та
велетенські земляні вали, що мали довжину 3,5 км, висоту – 14 м, товщину в
основі – близько 30 м. На валах стояли високі дубові стіни. Місто прикрасили
Золоті ворота. Разом з розташованими довкола ремісничо-торговельними посадами
площа Києва склала 380 га. За князювання Ярослава будівництво держави
завершилось. Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, зрівнявшись із
Візантією та Германською імперією. Стабілізувалися державна територія й
кордони, вдосконалився державний апарат. Було нарешті подолано місцевий
сепаратизм. Полюддя все більше замінювалось м’якшими, прогресивнішими формами
данини, що відповідало прогресуючій феодалізації суспільства. У період
правління Ярослава Мудрого на Русі остаточно утвердилося християнство,
сформувалася організація руської православної церкви. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на
осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим та освіченішим,
особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління
“золотоверхий” Київ ряснів понад 400 церквами. Свідченням княжої турботи про
церкву стало те, що у 1051р. він уперше призначив митрополитом київським русина
Іларіона. Деякі історики розглядають це як заперечення Києвом церковної
зверхності Константинополя. Проте, визнаючи факт вражаючого розвитку руської
церкви, більшість учених стверджують, що патріарх константинопольській усе ж
зберігав верховенство над київським митрополитом. Нестор Літописець так розповів про
діяльність Ярослава: він «особливу увагу приділяв тому, щоб збільшувати всюди
число храмів, … поширювали книги й освіту… Отець же його
Володимир зорав й розм’якшив, тобто хрещенням просвітив. Цей же засіяв книжними
словами серця віруючих людей». Незадовго до смерті Ярослав
спробував розв’язати ще одну проблему, яка терзала його і його батька
Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що,
як правило спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і
політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини. За старшим
сином Ізяславом Ярослав закріплював Київ і Новгород із навколишніми
територіями; другому, Святославу, віддавав Чернігів, третьому, Всеволоду, -
Переяслав; четвертому, В’ячеславу – Смоленськ, а молодшому, Ігорю, -
Володимир-Волинський. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол,
кожний брат, за задумом Ярослава, сходив на щабель вище, доки кожний по черзі
не досягав вершини всієї системи – київського престолу. Надаючи у такій спосіб
кожному синові можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклих
сімейних чвар, у які він колись був утягнутий.
( Додаток № 4)
З великою наполегливістю Ярослав Володимирович
продовжував зовнішню політику свого батька і діда. Але він розширив її
масштаби, удосконалював методи її проведення відповідно до зростаючої
господарські, військової, політичної міці держави. Протягом
свого правління над Руссю Ярославові неодноразово доводилося ставати до меча:
захищати Київ від навали печенігів а також виступити війною проти грецького
імператора у 1043-ому році. Ця війна наших предків з Грецією була останньою,
оскільки могутня Руська держава, знову поринувши у численні міжусобні війни по
смерті Ярослава, швидко занепала. Ярослав заслужив у літописах ім’я мудрого
правителя; не здобув зброєю нових земель, проте повернув втрачене Руссю в роки
міжусобиць; не завжди перемагав, але завжди демонстрував відвагу; втихомирив
свою батьківщину і любив свій народ. Зовнішня
політика Ярослава гідна сильного монарха: він навів жах на Константинополь за
те, що ображені русичі вимагали, та не знайшли там правосуддя, та, помстившись
Польщі і отримавши назад свої землі, все ж ствердив її цілісність та
благополуччя.
У 1036 році князь разом
зі своїми союзниками варягами на голову розбив степняків. В результаті
«злої січі» печеніги були остаточно розгромлені. А на місці перемоги над
нападниками Ярослав наказав закласти Собор Святої Софії. Основна маса печенігів
після поразки відкочувала у Візантію, частина перейшла на прикордонну службу до
руських князів, інші залишилися в степу, приєднавшись до менш войовничих торків
(гузів), що перекочували сюди зі сходу. Встановив
добросусідські відношення з країнами Західної та Центральної Європи, закріпивши
їх династичними шлюбами. Такі династичні шлюби сприяли підвищенню авторитету Київської держави та
впливу на міжнародну політику. Упродовж майже всього князювання Ярослава
русько-візантійські відносини були дружніми. Однак 1043 р.
спалахнула війна, спричинена зміною політичного курсу нового імператора
Константина ІX Мономаха, що почав чинити перешкоди руським купцям.
Морський похід русів на Царгород був невдалим. Тоді Ярослав направив послів до
Германії й ряду інших європейських країн, збиваючи коаліцію проти Візантії. До
того ж переможці самі потребували допомоги в боротьбі проти
навали печенігів, й імператор почав шукати шляхів замирення. Підписану 1046 р.
русько-візантійську угоду незабаром скріпив шлюб сина Ярослава Всеволода з
цесарівною Марією. В цей же час Ярослав налагоджує
стосунки із багатьма відомими правителями Європи. У Польщі царював тоді Казимир, внук Болеслава
Хороброго. В дитинстві він був висланий разом з матір’ю до Франції, проте
згодом повернувся на польський престол. Прагнучи користуватися прихильністю
могутнього Ярослава, він одружується із його сестрою, дочкою Володимира. В
подальшому Ярослав мав із зятем гарні стосунки, неодноразово допомагаючи йому у
військових походах. У повістях Нестора-літописця зовсім не згадується про дочок
Ярослава, але з інших джерел достеменно відомо про трьох: Єлизавету, Анну та
Анастасію, чи Агмунду. Перша стала дружиною Гаральда, норвезького принца, а
потім і короля, який був знаменитий численними подвигами та здобутим у воєнних
походах багатством. Друга княжна, Анна, вийшла заміж за Генріха І, короля
французького. Папа оголосив кровозмішенням шлюб його батька із родичкою в
четвертому коліні і вигнав його. Генріх, що був родичем усім сусіднім
правителям, побоювався такої ж долі, тому обрав собі дружину із далеких земель. До того ж, Франція, ще бідна і
слабка держава, могла пишатися союзом із Руссю, однією із наймогутніших держав
Європи. Анна, по смерті Генріха, править державою разом із сином. Третя дочка Ярослава,
Анастасія, вийшла за короля венгерського Андрея І, відкривши таким чином
русичам вихід до Венгрії. Троє синів Ярослава також були одружені із
європейськими принцесами, а син Всеволод навіть був зятем Візантійському
імператору. У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була
готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв’язки. Тому
престиж Ярослава і справді був великим. Завдяки цим зв’язкам і грамотно
провадженій мирній зовнішній політиці Русь розквітла, маючи можливість вести
торгівлю з Візантією, Польщею, Німеччиною, з державами Кавказу і Сходу. Він
затвердив владу Русі на західному березі Чудського озера і вивів руські кордони
до Прибалтики. Тут було засноване місто Юр'єв (нинішній естонський Тарту).
Місто одержало свою назву на честь Ярослава (Георгій - Юрій його християнське
ім’я) . Ярослав неодноразово починав походи на войовниче балтійське плем'я
ятвягів; у літописах згадуються і його походи на Литву. Таким чином Ярослав прагнув забезпечити вихід Русі до Балтійського
моря, зміцнити безпеку її північно-західних кордонів,
( Додаток № 5)
З
ім’ям Ярослава пов’язаний розквіт руської культури, насамперед книжності. Сам
князь «до книг виявляв охоту, читаючи їх і вночі, і вдень». За це його і
прозвали Мудрим. І зібрав книгописців дуже багато, які перекладали з грецької
на слов’янську мову. І написали вони багато книг, по яких віруючі люди вчаться
і насолоджуються вченням божественним». З цих книжок було створено першу на
Русі бібліотеку, яка містилася в храмі святої Софії – премудрості Божої й
налічувала понад 900 томів. Доля цієї скарбниці невідома, до наших днів дійшли
лише чотири книжки: «Ізборник» (1073), «Ізборник» (1076), «Остромирове
євангеліє» та «Рейнське євангеліє». Остання потрапила до французького міста
Реймса з Анною Ярославною і стала національною святинею: на ній присягалися
королі Франції. У бібліотеці, призначеному обслуговувати
перекладачів Ярослава Мудрого, працювали висококваліфіковані каліграфи,
оскільки необхідно було швидко розповсюджувати нові переклади, а також
переписувати різноманітні книжки. Започаткована Ярославом перекладацька справа
стала можливою тому, що на Русі багато людей знали іноземні мови, насамперед
грецьку. Ознайомлення з нею полегшували так звані схедарії – укладені за грецьким
алфавітом словники з поясненням слів, синонімів. Поширеним було також знання
латинської мови. Літературознавці встановили, що за Ярослава і, найвірогідніше,
з його особистої ініціативи в Києві в 1037 – 1039 рр. було створено
давньоруський літописний звід, який упродовж тривалого часу вважався першим і
його було покладено в основу «Повісті временних літ». Школи відкривалися не
лише в Києві, а й в інших містах Русі. Так, у Новгороді Ярослав зібрав 300
юнаків з родин священників і церковних старост і віддав їх навчатися. Набули
поширення наукові праці з історії,
географії, філософії. Перекладалась і світська література. Перекладачами
й переписувачами книжок були здебільшого місцеві кадри, якими опікувався
Ярослав. У Києві працювали школи різних типів, проводилися філософські диспути,
оратори вправлялись у своєму мистецтві. Нестор Літописець умістив у своєму творі своєрідний гімн книзі і
книжковій мудрості: «Великою бо буває користь від навчання книжного; книги
наставляють і навчають нас… Це – ріки, що напоюють всесвіт, це – джерела
мудрості, адже в книгах невимірна глибина: ними ми втішаємось у журбі… Якщо
старанно пошукати у книжках мудрості, то знайдеш велику користь для душі
своєї». Цими словами прославлялася культурно – освітня діяльність князя. Велике
значення для виховання молодих поколінь, формування гуманістичних цінностей
особистості мала «Руська Правда» - результат розвитку давньоруської соціально –
правничої думки. Її перша редакція пов’язана з іменем Ярослава Мудрого й
датується 1016 – 1054рр. Усього відомо до 300 списків «Руської Правди», які
мають розбіжності лише в деталях. “Руська правда” стала правовим кодексом усієї
країни. Так, у перших п’ятьох статтях Ярославового закону вказуються різні
обставини убивства, і відповідно до цього вказується міра покарання за злочин.
Наприклад, родичі убитого могли у відповідь покарати убивцю смертю або ж
стягнути з нього певну суму грошей, що встановлювалася відповідно до
соціального статусу убитого. Враховувалися обставини вчинку: свідомий, у стані
афекту, в стані сп’яніння. Цікавою є стаття, що дозволяє вбити злодія тільки на
місці злочину або в разі його спротиву. Якщо злодія вбито зв’язаним або за
межами двору, де він крав, належала кара. Тяжко каралася образа честі. Загалом
же Ярославові закони визначали особливу пеню за будь-які насильницькі дії, а
також за різні види крадіжок. Варто відмітити, що визначені у законі суми для
тогочасного пересічного жителя були достатньо високими і такий підхід до
суддівства у ті часи був досить дієвим. Таким чином, юридично закріплювалися
суспільні норми, в яких знайшли відбиток громадянські суспільні цінності:
визнання рівності людей, їхніх прав і свобод, обов’язків перед іншими людьми,
народом та державою, ідеї гуманного громадянського співжиття, повага до закону.
Окремий блок статей із Закону, присвячених порушенню законів проти рабів та
вільньонайманих працівників, і досі привертає велику увагу, оскільки спрямований саме на захист прав останніх.
Низка статей «Руської Правди» свідчать, яке почесне місце в сім’ї належало
жінці – дружині й матері – і як держава охороняла її права. Так,
мати-вдова мала широку свободу розпоряджатися своїм майном, через те, що воно
було її власне, а не родове як батькове, могла віддати його кому хотіла зі
своїх дітей (ст.106). Після розподілу майна за матір’ю залишалося право на її спадкову
частину. Чоловікові заборонялося покинути хвору дружину, а дружині – чоловіка
(ст.10). Було закріплено покарання батьків, які примушували доньку вийти заміж
проти її бажання, якщо в результаті цього вона хотіла покінчити життя
самогубством. Встановлювалася кара й тоді, коли батьки забороняли їй виходити
заміж за власним бажанням (ст.44). За побиття сином батька чи матері
передбачалося подвійне покарання: цивільний суд і відправлення до монастиря, де
хлопець, напевне, виконував господарські роботи (ст.42). Мати-вдова після
повторного одруження несла повну відповідальність перед дітьми за витрачене нею
майно батька й повинна була відшкодувати їм збитки (ст.101). Врешті, «якщо
залишаться у чоловіка діти від рабині, то вони в успадкуванні не беруть участі,
але отримують разом з матір’ю свободу» (ст.98). Усі закони “Руської правди”
Ярослава і досі викликають подив і захоплення. Написані у глибокому
середньовіччі, вони торкалися усіх сфер життя громадян: вони регулювали і
відносини боржників та кредиторів, і сімейне право, і спадкове, де головний
акцент робився на захисті прав жінок та дітей. Майже в усіх справах як
обов’язковий елемент фігурували свідки, до яких ставилися окремі вимоги. Так,
Ярослав писав, що свідки обов’язково мають бути громадянами вільними, лише при
гострій необхідності або у нескладних справах було дозволено спиратися на
свідчення раба або слуги. Главою правосуддя загалом був князь, а княжий двір –
постійним місцем суду. Проте правитель часто передавав ці повноваження синам
або боярам. Чиновники, котрі вирішували кримінальні справи, називалися
вірниками. Кожен суддя мав при собі помічника та писаря. Вони брали пеню з громадян та податок по кожній справі. Це був перший на
Руських землях приклад добре відлагодженої нормованої судової системи. Таким
чином, у «Руській Правді» знайшли відображення найважливіші
моральні цінності часів правління Ярослава Мудрого. Боротьба за здорову родину;
повага до дівчини, жінки, матері, батьків; охорона прав дітей – моральні
домінанти цього документа.
( Додаток № 6)
Собор
святої Софії, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в
центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису XI ст., одна з небагатьох уцілілих
споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної
Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря, що
перетворений сьогодні на Національний заповідник «Софія Київська». Собор, як
головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та
культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження»
на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження
політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на
Русі бібліотека та школа. Храм був закладений Володимиром Великим, а завершений
Ярославом Мудрим . За найновішими даними рік заснування — 1011р.
Храм присвячено Софії — Премудрості Божій.
Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а
зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима. За свою багатовікову історію собор пережив навали
ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.
Київський Софійський собор був однією з найбільших
будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота
до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході
апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і
оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має
два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але
дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом
і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до
середини XII ст. Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих
свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й
рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи.
Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому
розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.
Збереглися
і крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок.
Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та
мозаїк ХI сторіччя, що зберіглися в одній церкві. Біля кожної мозаїчної
композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів
невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання
смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми
чоловік (не рахуючи підмайстрів). Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які
прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут
зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в
строгому порядку згідно з «небесною ієрархією». Богоматір Оранта (мозаїчний з
використанням смальти образ з собору Київської Софії). Мозаїка має 6 метрів в
вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконана на внутрішній
поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних
позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах. Мозаїка в центральному
куполі — Христос. Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм
притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій
різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з
пурпуровим. Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34,
червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у
Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього
палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри,
використовуючи методи XI сторіччя, не в
змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки. Частина фресок, що
збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям —
вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час
реконструкції собору, на стіни були нанесені
нові малюнки, виконані олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури
старих зображень. В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було
виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під
шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були
відкриті. Колірна гама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних,
жовтих, оливкових, білих тонів та блакитного тла. Для розпису Софії характерна
чіткість композиції, виразність образів,
барвистість, органічний зв'язок з архітектурою. Весь ансамбль стінопису Софії
Київської за своїм змістом був підпорядкований єдиному задуму — християнського
віровчення й утвердженню феодальної влади. Разом з тим розпис головного храму
держави повинен був показати велич Київської Русі, її міжнародне визнання, роль
київського князівського дому в політичному житті Європи. Тому в Софії значне
місце відведено світським композиціям. На трьох стінах центрального нефу,
напроти головного вівтаря, було написано сімейний портрет засновника собору
князя Ярослава Мудрого. У центрі величезної композиції містилося зображення
Христа з постатями княгині Ольги та князя Володимира. З обох боків до цієї
групи підходили Ярослав, його дружина княгиня Ірина, їхні сини й дочки.
Очолював процесію Ярослав, який тримав у руках модель собору.
Значне місце в розписах собору займають орнаменти: вони обрамовують віконні та
дверні прорізи, підкреслюють лінії арок і склепінь, збігають пілонами й
стовпами, панеллю проходять понад підлогою. На стінах обох веж добре видно
орнаменти, символічні малюнки та численні мисливські сцени: «Полювання на
ведмедя», «Боротьба ряджених», «Полювання на вепра» тощо. Ці фрески
розповідають про побут феодального двора, про мисливський промисел, про
тваринний і рослинний світ Київської Русі, а стінах Софійського Собору до цього
часу залишилися написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами
собору. Ці написи та малюнки мають загальноприйняту назву — графіті. Кількість
графіті та малюнків (збереглися понад 300) свідчать про високий рівень
писемності в Київській Русі. Найперше - це цінні знахідки давньоруської
письменності, оскільки найдавніші з них виконані не кирилицею, а глаголицею. В ХІ ст. під час будівництва Собору вівтар був
відокремлений загального приміщення лише невисокою передвівтарною огорожею,
виготовленою з мармуру. Софія Київська з давніх часів слугувала усипальницею
князів і вищого духовенства. Некрополь Св. Софії, що містив десятки поховань як
у соборі, так і на його подвір'ї, є найдавнішим і охоплює найдовший за часом
існування період в історії України.
( Додаток № 7 )
Місто
Київ перетворилося в одне з найбільших і найгарніших міст у середньовічній
Європі - «матір міст руських», прекрасну столицю Русі. На місці розгрому
печенігів князь розпочав міську забудову. Він оточив нову частину міста великим
валом і високою дерев'яною стіною. На відміну від старої частини - «міста
Володимира», юна дістала назву «міста Ярослава». Головні південні ворота, над
якими височіла церква з золотою банею, дістали назву Золотих. Золоті́ воро́та —
головна брама стародавнього Києва. Свою назву одержали по аналогії і зразку з
Золотими воротами в Константинополі. Кияни знову побачили стародавню пам’ятку
1832 року, коли К. Лохвицький провів археологічні розкопки Золотих воріт. Після
цього вони набрали вигляду двох паралельних стін завдовжки 25 і 13 метрів, та
заввишки близько 8 метрів. Згодом проводилися
роботи з укріплення руїн: на окремих ділянках зроблено ремонт стародавньої
кладки, зведено контрфорси, влаштовано металеві зв’язки, територію навколо
залишків пам’ятки оточено чавунною огорожею. У такому вигляді Золоті ворота
дійшли до нашого часу. Однак від атмосферних опадів пам’ятка руйнувалася й
далі, що надзвичайно непокоїло вчених. 1970 року було прийнято рішення звести
над залишками павільйон, який не тільки захищав би її, а й відтворював
первісний вигляд споруди. Золоті ворота є у такому вигляді: основна частина —
це вежа із зубцями заввишки 14 метрів; із зовнішнього фасаду вежа має
додатковий виступ — «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з одного боку
підйомними дерев’яними воротами, обкутими металом, з другого — стулками воріт,
виконаними за зразком стародавніх воріт, що збереглися в пам’ятках Новгорода й
Суздаля. Надбрамну церкву відтворено у вигляді тринефного чотиристовпного
однобанного храму. В архітектурному декорі фасадів використано орнаменти з
цегли, властиві для давньоруських будівель того періоду. Підлогу храму
прикрашено мозаїкою, малюнок якої виконано за мотивами стародавньої підлоги Софії
Київської. При реконструкції пам’ятки відтворено відрізки валів, що примикали
до вежі. Із зовнішнього боку вони мають обдерновані укоси. По верху валу
проходять дерев’яні заборола. На торцях умовно показано внутрішньовалові
конструкції. З боку міста на фасаді можна побачити складські приміщення,
розташовані в давнину в крайніх зрубах валу. В середині відновлених відрізків
валу міститься експозиційне приміщення музею Золоті Ворота й сходи, що ведуть
на гребінь, звідки видно чудову панораму міста. При Ярославі були засновані
перші монастирі, зокрема Києво-Печерський, які стали осередками культури. Виникнення Києво-Печерського монастиря було обумовлене
політичними, економічними й культурними наслідками хрещення Київської Русі в
988–989 рр. «Повість минулих літ» розповідає, що подвижник Антоній,
повернувшись до Києва із Святого Афону, довго ходив по монастирях рідної землі,
проте не знайшов для своєї душі гідного місця, тому й вирішив усамітнитися в
давній печері, що недалеко від княжого села Берестове. Нестор Літописець писав:
«Прийшов він на пагорб і возлюбив місце це і став жити тут, молитися Богу».
Чутка про аскетичний спосіб життя ченця в печері швидко поширилася. До нього
почали приєднуватися однодумці, яких Антоній постригав у ченці. Він став їхнім духовним
отцем. Коли кількість братії досягла дванадцяти осіб, Антоній поставив ігуменом
Варлама, а сам переселився на сусідній пагорб, викопавши в ньому нову печеру.
Так виникли печери, які пізніше назвали Ближніми й Дальніми. Коли число братії
досягло ста осіб, князь Ізяслав на прохання Антонія подарував ченцям гору над
печерами. Згодом тут було збудовано першу дерев’яну церкву. Із цього часу ченці
активно розбудовують наземну частину монастиря й майже всі переселяються в
келії, а печери перетворюються на місце поховання. Життя
засновників Києво-Печерського монастиря сприймалося як моральний подвиг, адже
вони відвернулися від мирських спокус. Цим монахи здобули прихильність і від
влади: князі й бояри підтримували їх, дарували їм землю з підданими селянами,
угіддя, срібло й золото. Зміцнювалися міські укріплення.
Ремісничо-торговий Поділ обнесли верхнім та нижнім валом. У Києві
накопичувались багатства. Він став визначним адміністративним і торговельним
центром. Його зв'язки охопили багато країн Європи та Азії. Населення Києва
швидко зростало. Окрім князівської родини, бояр, дружинників, у ньому селилися
ремісники, купці, лихварі. У період розквіту місто мало до 8 тис. дворів і
близько 50 тис. чоловік населення. За розмірами, бурхливістю життя та багатством
Київ досяг рівня найбільших столиць Європи - Лондона і Парижа. Його навіть
стали називати суперником Константинополя.
( Додаток № 8)
“Його
часи, його порядки зісталися на цілі століття потім взірцем, правилом, основою
для всяких розпоряджень, а все його князювання – світлою і щасливою добою
супроти пізніших бід, які випали на долю України потім”. (М.Грушевський).
“Київський князь Ярослав Мудрий, як і його
батько Володимир, користувались значним авторитетом в міжнародній політиці…”
(Б.Греков).
“І в дорослому, і в похилому віці, вже як
верховний володар Русі, він вкрай неохоче сідав на коня і лише в разі особливої
потреби брав участь у походах. Книга і перо були для нього милішими меча та
військового обладунку”. (М.Брайчевський).
“Тривале князювання Ярослава прийнято вважати
апогеєм могутності Київської Русі”. (О.Субтельний).
( Додаток № 9 )
1.
Багаті старші мужі ( бояри)
2.
Картини, написані фарбами по сирій штукатурці,
якими оздоблювали храми ( фреска)
3.
Картина або візерунок, зроблені зі шматочків
кольорового скла (мозаїка)
4.
На її ім'я названо храм у Києві,
побудований на місці перемоги руських дружин над печенігами ( Софія)
5.
При Софійському соборі Ярослав Мудрий
заснував першу … .
(
бібліотека)
6.
Донька Ярослава … була королевою Франції
( Анна)
7.
Перший на Русі збірник законів мав назву
«Руська …»( правда)
Комментариев нет:
Отправить комментарий