Розробка уроку: " Бабин Яр: без права на забуття"

Мета: розкрити зміст і наслідки трагедії Бабиного Яру; розвивати вміння працювати з додатковою літературою та Інтернетом; виховувати гордість за тих співвітчизників, які віддали своє життя заради інших, непримиренність до насильства; продовжити формування культури міжнаціональних відносин у суспільстві.

Тип уроку: комбінований.
Хід уроку.
І. Організаційний момент уроку
ІІ . Актуалізація опорних знань
Бесіда за запитаннями

1.     Коли розпочалася німецько – радянська  війна ?

2.     Пояснити термін « мобілізація», « евакуація», « спалена війна»?

3.     Коли територія України була повністю окупована німецькими військами?

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Гітлер відкидав ідею самостійних держав і говорив лише про доцільність економічної експлуатації Східної Європи. Завойовані східні території, і в першу чергу Україна, мали стати для німців «райським садом», порівняно з яким африканські колонії матимуть другорядне значення. На засіданні генералітету вермахту 2 травня 1941 р. Гітлер наголосив: якщо після двох років війни німецькі збройні сили не будуть забезпечуватися продовольством з окупованих районів СРСР, то війну неможливо буде продовжувати. Але, щоб досягти бажаної мети, підкреслював фюрер, треба пам'ятати, що мільйони слов'ян при цьому помруть від голоду. Натомість майбутній міністр окупованих територій, прибалтійський німець А. Розенберг, у меморандумах від 2 квітня та 20 липня 1941 р. пропонував стимулювати в завойованій Україні національне життя, створити на противагу Росії під протекторатом рейху Чорноморський союз (Україна, Донська область, Кавказ), приєднати до України заселені етнічними українцями райони Курської й Воронезької областей, тобто сформувати Українську державу на території від Львова до Саратова. Йшлося й про відродження «вільного козацтва», інституту гетьманства, існування українських університетів, навчання національної еліти німецької мови.

V. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

План уроку

1.     Генеральний план «Ост».

Учитель. Як нам вже відомо, ще до початку німецько – радянської війни Гітлер виношував корисливі плани щодо майбутнього Української держави. Початок війни проти Радянського Союзу означав, що німецькі плани щодо українських земель вступили у вирішальну фазу свого практичного здійснення. І ось саме на цьому етапі економічні інтереси Третього рейху почали різко домінувати над політичними розрахунками. Про це свідчать документи.

Робота з документами в групах
1 група.   Із листа Гітлера до Муссоліні, 21 червня 1941 р.
«Що стосується боротьби на Сході, дуче, то вона, напевне, буде важкою. Проте  я ні на секунду не сумніваюся в значному успіху. Передусім я сподіваюся, що нам пощастить забезпечити на тривалий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам у майбутньому».
2 група.   Із «Зеленої папки» Герінга (директиви щодо керівництва економікою на території СРСР)
«Першим завданням є якнайшвидше здійснення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей».
3 група.   Із виступу Герінга в Берліні

«Ми зайняли найродючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко собі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки — наше, німецьке».

4 група. Із виступів Гітлера

  «...Було б помилкою дати освіту місцевим людям. І я зовсім не прихильник створення університету в Києві». «Якщо росіяни, українці та інші вмітимуть читати й писати, це може нам тільки нашкодити».

 5 група.  «...Тут (на Вкраїні) на нас чекає безмежна родюча земля, гумус якої подекуди має завтовшки до десяти метрів».«Де ще існує регіон, в якому виплавляли би залізо вищої якості, ніж українське залізо? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену?.. І, окрім того, ще стільки можливостей!»

6 група.   Із записів доктора Ветцеля

«Метою німецької політики щодо населення російської території є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців... Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу росіянам. Проте це не повинно призвести до того, що місце росіян займуть з часом українці».
Завдання
- На основі даних документів визначте головну мету німецьких планів щодо України.
Учитель. Згадувана в документах «Зелена папка Герінга» — це план економічного пограбування окупованих територій, розрахований, насамперед, на період війни, але ще в січні 1940 р. за наказом Гімлера було розпочато роботу над довгостроковим, стратегічним Генеральним планом «Ост». Цей проект мав на меті дати рекомендації щодо розв'язання проблем германізації та колонізації районів Сходу на довготривалу перспективу. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програми- максимум — на повоєнний час.

Робота з підручником
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН «ОСТ»
-  Максимальне використання для успішного ведення війни економічних і трудових

ресурсів завойованих на Сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кавказу.

- Знищення радянських керівних політичних кадрів, комуністів, євреїв, циган. Населення, що лояльно ставилося до нацистського режиму, могло існувати, працюючи на завойовникі.   

- Забезпечення домінування німецької нації на окупованих територіях. Фізичне знищення слов'янських народів.

- Часткове онімечення «нордичних груп населення» СРСР.

-  Підрив біологічної сили слов'янських народів.

-  Масові депортації населення (переселення 65 % українців із Західної України до Сибіру).

- Переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських

поселень колоністів, безпосередньо підпорядкованих СС

Запитання
- З якою метою створювався Генеральний план «Ост»? У чому його суть?

Учитель. Свої плани щодо захоплених територій на Сході Гітлер окреслив у липні-жовтні 1941 р. під час зібрання високих німецьких керівників головного штабу та «розмов за столом». За його словами, німці здобули у своє володіння цей «великий пиріг» для того, щоб:

1)    його опанувати;

2)    ним керувати;

3)    його експлуатувати.

Центральне місце у цих планах посідала Україна. Гітлер рішуче відкидав ідею самостійної України. Крим мав стати «німецькою Рів'єрою», а Галичина як колишня австрійська провінція — частиною Рейху. Із грудня 1941 р. Науковий інститут праці в Берліні розробляв плани заселення німцями території Радянського Союзу аж до Уралу з таким розрахунком, щоб слов'ян на цій території залишилася меншість. Проте до 2001 р. на «звільнених» від місцевих жителів територіях Білорусії, Росії та України мали проживати 90 млн. німців, а населення власне Німеччини збільшилося б утричі (приблизно 250 мільйонів) внаслідок зростання рівня народжуваності та онімечення слов'янських дітей арійського типу віком від 3 до 7 років.

2.     Нацистський «новий порядок» в Україні.

Учитель. Німецький генеральний план «Ост», згідно з яким був встановлений

окупаційний режим, передбачав:

•    знищити на окупованих землях 30 млн осіб;

•    виселити протягом 30 років близько 50 млн. поляків, українців, білорусів, литовців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки;
•    онімечити решту населення, перетворивши його на дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів;

•    знищити СРСР як цілісну суверенну державу;

•    вжити заходів щодо ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти;
•    забезпечити скорочення народжуваності на окупованих землях.

Робота з документами

Із розпорядження рейхскомісара України Еріха Коха 24 жовтня 1942 р.

«Закрити всі школи, інститути, у яких навчаються учні старше 15 років, а всіх учнів і викладачів цих закладів відправити на роботи до Німеччини. Крім 4-класних шкіл не повинно бути жодної школи».

Із секретної німецької інструкції щодо України (листопад 1942 р.)

«1. Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, партизани.

2.    «Просвіти» обсервувати.

3.    Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіно.

4.    Церкви не допустити до згоди.

5.    Не долати сухот, тифу. Закрити лікарні для населення.

6.    Суди лише німецькі. Кожен німець — суддя.

7.    Хуліганство карати лише тоді, коли воно шкодить німцям».

Завдання
- Користуючись документами, охарактеризуйте суть німецького окупаційного режиму в Україні.

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ

Назва зони окупації   

1.     Румунська провінція «Трансністрія»    Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР, а також землі між Бугом і Дністром, які за німецько- румунським договором від 19 серпня 1941 р. передавалися Румунії    Тирасполь, згодом — Одеса.

2.     Дистрикт «Галичина» (у складі Польського генерал-губернаторства)    Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області УРСР   ( центр -  Львів)

3.     Рейхскомісаріат «Україна»    Більша частина українських земель (окрім прифронтових), Крим, Орловська область Росії, деякі райони Білорусії  ( центр –Рівне)

4.     Прифронтові райони, підпорядковані військовому командуванню  Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області    

Запитання

1. Покажіть на карті зони окупації.

2.   Порівняйте адміністративне розчленування України з планом Розенберга. Які відмінності ви помітили? Чому?

3.Життя населення України за умов окупації

Учитель. Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну на німецьку колонію, що входила до «німецького життєвого простору» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85 % усіх продуктів, вивезених у роки війни з СРСР до Німеччини, були з України. Економічне пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Нацисти створили цілу систему заготівельних органів з пограбування українських земель. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах. Окупаційний режим забезпечували гестапо, війська СС, Служба безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція).1941-1944 pp. 2,8 млн осіб було вивезено із СРСР у нацистське рабство, 2,4 млн із них були з України. Масовий терор проти українського народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села. У жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Катинь»: село Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто. Із 5,8 млн. радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; серед них було майже 1,3 млн українців.
Робота з документом

Із листа української дівчинки, 1943 р.

«Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю! Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні. Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай: її розстріляли німці. Коли питали про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: «Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть». І офіцер вистрелив мамі в обличчя... Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров — мені відбили легені. ...Я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день у кориті разом зі свинями. Живу я в сараї, де дрова, до кімнати мені заходити не можна. Два рази я тікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв.
Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців... Тату, помстись за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати... Твоя доня»
Завдання
- На основі даного документа схарактеризуйте своє ставлення до нацистської ідеології та німецького «нового порядку» в Україні.

4.Голокост.

Учитель. В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що у розумінні нацистів тут жили не просто євреї, а євреї «більшовицькі», нібито основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якій і необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв. Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, — 2,7 млн осіб — Україна (у сучасних кордонах) посідала перше місце в Європі та друге у світі. Убивства євреїв окупантами розпочалися в Україні 22 червня 1941 р. і тривали понад три роки. Перші «єврейські акції» були спрямовані в основному проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї — партійні працівники і державні службовці. Далі окупанти почали поголовне знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях надавалася силам поліції та СД. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, на Поділлі, Закарпатській Україні, частково Лівобережній Україні були примусово зібрані в гетто. Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. осіб, більшість із яких були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ). Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. Загалом на території України нараховується понад 700 місць масових розстрілів євреїв. До того ж, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі — у «таборах смерті» Освенцим, Майданек, Треблінка та ін. Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн. осіб. Загалом Україна втратила близько 70 % від кількості єврейського населення, що проживало тут до війни.

Перегляд відеоряду

Учитель. Під час німецько-фашистської окупації Києва у 1941 – 1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення і радянських військовополонених, євреїв та циган, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших радянських людей, що

не схилили голови перед ворогом. (Зображення на мультимедійному екрані. Кадри із відеофільму Марка Штенберга «Холокост. Почему? Кто виноват?»).

За переписом населення 1939 року у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців – 53,2 %, євреїв – 25,5 %, росіян – 16,5 %. Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї.

Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організовувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу – Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки – 2,5 км, завглибшки – від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу – розстріл. (Зображення на мультимедійному екрані. Кадри відеофільму «Бабин Яр» Фільм 1).

Окупанти надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не дізналися про страти. Було вжито необхідних заходів щодо забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Містом поширили дезінформацію – поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі, влаштовані НКВС 24 вересня 1941 року в центрі міста, від яких постраждало 940 будинків, зокрема й увесь Хрещатик.

Зі звіту № 6 айнзацкоманди Берліна: «Озлоблення українського населення проти євреїв безмежно велике, оскільки їх вважають винними в організації вибухів в Києві. Їх також вважають донощиками й агентами НКВС, які спричинили терор стосовно українського народу. (Зображення на мультимедійному екрані. Кадри відеофільму «Бабин Яр» (фільм 1. Крик української дівчинки.)).

Через двірників і керівників будинків поширювалася дезінформація про перепис і переселення євреїв. Більшість євреїв – жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано до армії) – прибули у призначений час. У кінці вулиці створили пропускний пункт, куди по черзі відводили по 30 – 40 осіб, у яких забирали речі й примушували роздягатися. Після цього поліцаї палицями заганяли людей до краю яру. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над яром. Після того як рів було заповнено 2 – 3 шарами трупів, їх зверху засипали землею.

Автори видання «Без терміну давності… Трагедія Бабиного Яру» пишуть: «Під вигуки «Шнель! Шнель!», під голосний регіт «цивілізатори» спускали собак, жорстоко били приречених, підганяючи до того місця, де з них зривали одяг, забирали коштовності, продовольство, документи. Абсолютно голі чоловіки, юнаки, дівчата, люди похилого віку і діти під наглядом охоронців ставали на край глибокого рову, і їх розстрілювали з кулеметів».

Сторож Лук’янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, колишній очевидець страшного злочину, розповів: «Століттями ховали на Лук’янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш… Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали й кидали живими в яр».

Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив обурення в рядках вірша:

В землі не скрилось, тліном не взялось

Витке і ніжне золото волось,

Блищить на мокрій твані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів,

І дотліває, кинутий набік,

Закровлений дитячий черевик.

Оскільки розстріляти всіх прибулих за одну добу не встигли, пунктами для тимчасового утримання використовували приміщення військових гаражів. На вулиці Лагерній (нині вулиця Дорогожицька) розстріляли наступного дня. За два дні 29 – 30 вересня 1941 р. зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля за участі частин верх мату (6-ї армії) та Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням Петра Захвалинського розстріляли в цьому яру 33 771 особу – практично все єврейське населення Києва. До 11 жовтня 1941 року було розстріляно ще близько 17 000 євреїв.

Отже, спираючись на статистичні дані історичних документів, можна говорити, що в перші дні масових розстрілів одразу загинуло 70 тис. осіб. Загальна ж кількість жертв в Бабиному Яру за час окупації сягнула 200 тисяч.

Масові розстріли у бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі відбувались і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року – трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка, що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». Упродовж 1941 – 1943 роках у Бабиному Яру було розстріляно 621-го члена ОУН (фракція С. Бандери) і серед них відому українську поетесу Олену Телігу. (Зображення на мультимедійному екрані портрета О. Теліги). Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночість, розум, краса, талант, сила патріотичного духу і його незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації. Олена Теліга – активна громадська діячка ОУН, член «похідної групи», яка на окупованій фашистами території м. Києва проводила пропагандистську діяльність за Соборну Україну. Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, що так героїчно умирав, як ця чудова жінка». У спадок залишились вірші цієї нескореної поетеси.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не дістав від мене жодний ворог.

Олена Теліга, поетеса і патріотка, віддала своє життя за Україну, за її незалежність.

У цьому зловіщому місці, у Бабиному Яру, розстріляно Голову Києва В. П. Багазія, який рятував від голоду немічних старих і хворих діячів української культури, архіви та книги з бібліотек Києва. Бабин Яр також став місцем розстрілу п’яти циганських таборів. Тут були знищені голови районних управ міста Києва: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чеверда, інженер Романов, професор Лазаренко – директор Київського медінституту, представники громадських організацій Києва: Іван Рогач – головний редактор газети «Українське слово», Ганна Рогач, Іван Ірлявський (Рошко), інші українські письменники і поети, яких об’єднала у Спілку Олена Теліга. 1942 року у гестапівських мурах та у Яру загнули діячі української культури: Іван Кошик, Василь Кобрин, Юрій Ігнатенко, Роман Біда, Петро Олійник, Ярослав Оршан-Чемеринський – редактор націоналістичної служби преси, інженер Сиченко, Голова-ВУКО Спілки Перевертун, проректор Київського політехнічного інституту Теодосій Чередниченко, Голова Київської облспоживспілки Бондаренко з дружиною і дітьми. А закатований провідник ОУН Домазар-Діброва на стіні камери у Лук’янівській в’язниці власною кров’ю написав: «Спливаю кров’ю – не зраджу тайни друзів!». Швидше за все, тіло його також вивезено до Бабиного Яру. (Зображення на мультимедійному екрані. Фотокартки воєнних років. Розстріли радянських людей.).

У Бабиному Яру було знищено декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло. До Бабиного Яру постійно курсували «душогубки» - спеціальні машини, обладнані так, щоб спрацьовані бензинові випари потрапляли до кузова, у якому перебували люди. За кілька хвилин руху машини у кузові залишалися мертві тіла… 1943 року чотири рази на тиждень ця машина вирушала у бік Яру… На місці військового табору частин РСЧА було відкрито Сирецький концтабір, у якому утримували комуністів, комсомольців, підпільників, військовополонених. За час існування тут було знищено не менше 25 000 осіб. (Зображення на мультимедійному екрані. Кадри відеофільму «Бабин Яр», фільм 2.).

Усерпні 1943 р., коли радянські війська були уже неподалік Києва, окупанти взялися «замітати сліди». Роботи проводила спеціальна зондеркоманда 1005А під загальним керівництвом того ж таки штандартенфюрера СС П. Блобеля. Відкопувати і спалювати трупи Бабиного Яру примусили в’язнів Сирецького концтабору, які працювали з кайданами на ногах. Поводилися з ними вкрайжорстоко. Жили в’язні в землянках. 28 вересня 1943 р. в’язні склали останню піч для спалювання тіл. Вони розуміли, що споруджують її для себе і вночі здійснили відчайдушну спробу втекти. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання 329 ув’язнених - смертників, з яких урятувалися лише 18 осіб. Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 р. у місті проживало 352 139 осіб, з них українців – 281 611, росіян – 50 263, поляків – 7 874, циганів – 40, євреїв – 20. (Зображення на мультимедійному екрані. Відеоролик з прізвищами загиблих із Книги пам’яті «Бабин Яр».).

Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, які не з’явилися на збірний пункт. Чимало з них перебували у змішаних шлюбах, і їх рятували неєврейські родичі. Хтось переховувався у сусідів, знайомих, діставши документи на інше ім’я. Чимало людей допомагали євреям. Вони ризикували своїм життям і життям своїх родин. Причому подвигом і геройством вони це не вважали, просто допомагали своїм сусідам, знайомим, близьким, а часто-густо й зовсім незнайомим. І таких фактів дуже багато.

    З метою увіковічити пам’ять про євреїв – жертв нацизму 1933 – 1945 років за рішенням Кнесету 1953 року в Єрусалимі було створено Національний меморіал Катастрофи та Героїзму «Ядва-Шем» та Зал Пам’яті. На підлозі висічені назви 22 транзитних і концентраційних таборів, місць масових убивств, вибраних із сотень їм подібних, розкиданих по всій Європі. У центрі залу горить вічний вогонь, а поблизу встановлено пам’ятну плиту, під якою спочиває попіл спалених в’язнів таборів смерті.

Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, почали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їхні імена увічнюють в Ядва-Шемі на Горі Пам’яті в Єрусалимі. На підставі Закону держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» дістали 23 788 осіб (за даними «Ядва-Шем» на 01 січня 2011 р.), вихідці з 45 країн світу, серед яких християни і мусульмани, віряни й атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Усіх їх об’єднували людяність і мужність, прагнення, попри фашистський терор, зберегти найкращі моральні якості людини.

Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради порятунку інших, було у Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та Україні – 2363 особи.

Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартири, розбили парк. Лише верхів’я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейської залишилося незабудованим – як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам’яті.

Річниця трагедії Бабиного Яру завжди була й залишається приводом не тільки згадати про жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, що стали взірцем взаємоповаги між народами, прикладом духовного подвигу заради порятунку життя людей.

VI. Підведення підсумків уроку. Оцінення учнівських досягнень.

Учитель. Ну ось, і вичерпались всі теми сьогоднішнього уроку. Нам залишилось тільки підвести підсумки.

-         Що вас найбільше вразило з сьогоднішнього уроку?

Мир – це те, що нам подарували наші діди й прадіди. Подарували ціною власного життя, собою затуливши його від фашистської чуми. Ми зобов’язані пам’ятати про це все життя, пам’ятати не заради минулого, пам’ятати заради майбутнього. Бо недарма мудреці кажуть:” Трагедіїї історії не повторюються до тих пір, поки пам’ять людська є живою”. Тож давайте її будемо продовжувати з покоління в покоління.

VII. Домашнє завдання: опрацювати параграф, конспект.