Галицько - Волинська держава. Монгольська навала.

Тема: Галицько – Волинська держава. Монгольська навала.

У період феодальної роздробленості Русі другої половини ХІІ-ХІІІ ст. її південно-західні землі, що склали у подальшому територію сучасної України, перебували у складі переважно чотирьох головних князівств: Київського,Переяславського, Чернігівського та Галицько-Волинського. Київ, хоч і залишався великим містом, центром князівства, але повністю втратив значення столиці Русі і часто переходив з рук до рук. Переяславське князівство не мало повної політичної самостійності, було

нерозривно зв’язане з Київським князівством. Важливу роль у політичному житті українських земель відігравало Чернігівське князівство. Тяжіючи за економічними і етнополітичними інтересами до Центральної України, воно виступало своєрідним буфером між нею та Північно-Східною Руссю. Але князівські міжусобиці та ворожа навала призвели до розпаду Чернігівського князівства на багато уділів. Дроблення чернігово-сіверських земель зробило колишній етнополітичний центр українських земель вразливим з боку північного сходу та степу. Відсутність надійних оборонних рубежів при одночасній активізації агресії північно-східних князівств і кочівників

унеможливлювали виконання цими землями ролі консолідуючого центру української народності, що формувалася.

Становище князівств у період політичної роздробленості Київської Русі було неоднаковим. Це можна показати за допо­могою схеми.

Князівства
Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське			Галицьке та Волинське
Були ослабленими: через нескін­ченні князівські міжусобиці; певну зміну світових торговель­них шляхів; активізацію нападів кочовиків; відтік населення з пів­денних районів			Продовжували зміцнюватися, оскіль­ки були важкодоступними для ко­човиків; розташовані на перехресті торговельних шляхів; віддалені від Києва (слабка влада київського кня­зя). Мали родовища солі

Стає зрозумілим, чому саме західноукраїнські князівства ста­ли новим центром об’єднавчих процесів на руських землях. По­чаток цьому поклало утворення Галицько-Волинської держави, тобто об’єднання Галицького та Волинського князівств.

      По смерті Ярослава Мудрого з початком феодальної роздробленості Галицьке князівство відокремилося від Києва. Першими галицькими князями були нащадки онуків Ярослава Мудрого – Ростиславичі, а на Волині – Мстиславичі, які вели свій родовід від Володимира Мономаха. Особливістю політичного життя Галичини був значний вплив боярства, яке формувалося не з князівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті. Саме Ростиславичі, прагнучи утвердити свою династію в Галичині, залучали до влади боярську верхівку, роздаючи їй посади та маєтки.Загалом політична ситуація протягом правління Ростиславичів забезпечувала панівне становище боярства, яке могло дозволити собі утримання навіть власних бойових дружин.

    Особливого розквіту Галицьке князівство сягнуло за його сина Ярослава Осмомисла (1153–1187 рр.). Тоді будувалися нові міста, фортеці. Успішними були походи Ярослава проти зовнішніх ворогів.

У цей час набирає сили Волинське князівство (центр у м. Володимирі), яке пролягало в басейні річок Західний Буг, Прип’ять, Стир і Горинь. За правління талановитого князя Романа Мстиславовича (1160–1205), який у своїй політиці зробив ставку не на бояр, а на міщан, дружинників і частину дворянства, вдалося забезпечити внутрішню стабільність Волинського князівства.

Отож        

Запитання для порівняння	Волинська земля	Галицька земля
Взаємини з Києвом	До середини 12 ст. перебувала під впливом Києва	Відзначалася більшою незалежністю від Києва
Походження боярства	Найвпливовіші дружинники, які за службу в князя отримували земельні володіння	Формувалося здебільшого з місцевої родоплемінної верхівки, здобуваючи свої маєтки не від князя, а привласненням громадським земель
Князівські династії	Власна династія формувалася за онука Володимира Мономаха, від середини 12 ст.	Засновниками були Ростиславичі – нащадки онука Ярослава Мудрого – 11 ст.

 Після смерті Ярослава Осмомисла в Галицькому князівстві спалахнула боротьба за владу. Великим князем став його син Володимир, котрий правив 10 років. З його смертю в 1199 р. місцева династія Ростиславичів перервалася. Довідавшись про це, волинський князь Роман Мстиславович оволодів Галичем. У 1199 р. відбулося об’єднання Волинського та Галицького князівства в одне.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику.

«Галицько-Волинський літопис» про Романа Мстиславича

…Одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи за­повідей Божих. Він бо кинувся на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх як той крокодил, і переходив землі їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслі­дував предка свого Мономаха…

Історик В. Татищев про Романа Мстиславича

…На зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний: із лиця гарний, очі чорні, ніс великий із горбок, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві, запинався, коли сердився; багато веселився з вельможами, але п’яним ні­коли не був. Воїн був хоробрий і вмілий на військові вправи… Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув… Колийшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернуся!» І збулося останнє.

   Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів — у греки».

Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам. Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

Діяльність Романа Мстиславича

1.     Почав об’єднавчу  політику

2.     Приєднав  більшу  частину українських територій, із Києвом включно

3.     Походи на ятвягів

4.     Брав активну участь в анти половецькій боротьбі

5.     Тісні взаємини з Польщею та Візантією

II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави.

   Незабаром після смерті Романа Мстиславича знову розгорта­ються чвари між князями, починаються боярські інтриги, поси­люється втручання чужоземних держав. Це поступово руйнувало державу. Сини Романа були ще малолітніми для того, щоб за­хищати державу: старшому, Данилові, було лише чотири роки, а молодшому, Василькові, — два. Тому галицькі бояри прогнали їх разом із матір’ю, княгинею Ганною.

Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:

— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213—1214);

— безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимирії» п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 p.);

— зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);

— енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III етап (1238—1264) — об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

На початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною; головний обов'язок князя полягав лише в наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплялися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою. Ці зовнішньополітичні кроки галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської коаліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено зарученами сина Данила — Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом 1255— 1256 pp. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після серйозної хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

Діяльність Данила Галицького ( 1238 --1264 рр. )

Внутрішня політика князя 
1.Вів боротьбу з непокірними боярами й остаточно ліквідував боярську опозицію, стративши багатьох бояр, які становили могутню силу і не хотіли коритися князівській владі (у найнебезпечніших бояр було відібрано їхні маєтки). 
2.У боротьбі проти великих бояр спирався на міщан, селян, дрібних і середніх бояр, духовенство.
3. Встановив сильну князівську владу, укріплював її авторитет.
4.Створив центральний апарат управління з вірних собі людей, постійно вдосконалював його, спираючись на досвід інших країн.

5.Столицею свого князівства Данило Романович обрав Холм, де побудував оборонні споруди, церкви. 

Документи розповідають

«Галицько-Волинський літопис» про заснування Данилом Романовичем міста Холм

«...Місто же Холм було споруджено за Божим велінням. Коли ото Данило княжив у Володимирі, спорудив він місто Угровськ і поставив у ньому єпископа (Іоасафа). Але (якось), коли він, (Данило), їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: «Як іменується це місце?» І вони сказали: «Холм його ім’я є». І, уподобавши місце це, надумав він, що поставить на ньому невеликий город. Він дав обітницю Богові й святому Іоанну Златоусту, що спорудить на честь його церкву.

І поставив він невеликий городок, та, побачивши, що Бог помічником йому є, спорудив він інше місто, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив. Тоді й церква Святой Трійці запалена була і знову була споруджена.

Коли ж побачив це князь Данило, що Бог сприяє місцю тому, почав він закликати приходнів — німців і русів, іноплеменників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали (сюди) од татар — сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і поповнили вони дворами навколо міста поля і села.

Звів також (Данило) церкву святого Іоанна (Злотоустого), красну і гожу... І вежа стояла посеред міста висока, щоб бити з неї довкола міста. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева і вибілена як сир, сяяла вона на всі сторони...»
6. Збудував чимало міст, у тому числі Львів (1256 p.).
7. Провів глибокі реформи в усіх галузях житгя.
8. Було створено необхідні умови для розвитку сільського господарства, ремесел, промислів, торгівлі. Запрошував ремісників і купців з інших країн, сприяв розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі, соляних промислів.
9. Зміцнив західні кордони князівства.
10.Об'єднав під своєю владою всі українські князівства, крім Чернігівського і Сіверського.
11. Дія боротьби з монголо-татарами Данило уклав союз із володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославовичем.
12.Для утвердження позицій православ'я у 1246 році призначив митрополитом свого сподвижника  — друкаря Кирила, чим значно зміцнив становище церкви.
13.Проводив реорганізацію війська. Вперше важкоозброєну кінноту було одягнуто у європейські рицарські обладунки, ввів легкоозброєну кінноту — стрільців. Ударною силою його війська стала важка озброєна кінна дружина, а також селянське міщанське ополчення.

Зовнішня політика князя Данила Галицького

1.1238р. Данило Галицький розгромив війська хрестоносців під Дорогочином. Узяв у полон магістра ордену німецьких рицарі Бруна.
2.1245 р. здобув блискучу перемогу в битві з військом угорського короля та його союзниками поблизу міста Ярослава на Сяні. Ярославська битва надовго зупинила агресію Угорського королівства на північ від Карпат.
3. Знову поширив свій вплив на Київ, де залишив воєводу Дмитра управляти Києвом.
4. Успішно воював з польськими і литовськими феодалами.
5.Здійснив кілька походів на литовське плем'я ятвягів, які нападали на прикордонні землі Волині.
6.Поширив свій вплив на Турово-Пінське князівство.
7.Після нападу на Галицько-Волинське князівство монгольських військ, які захопили Кам'янець, Ізяслав, Луцьк, Володимир,; після тривалої облоги знищили Галич, і щоб утримати за собою Галичину, Данило змушений був наприкінці  1245 року виїхати до Золотої Орди, щоб тим самим отримати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби. 
8. Досяг порозуміння з монголо-татарами і не допустив плюндрування своєї землі, хоч і мусив зруйнувати укріплення її міста (Львова, Володимира, Луцька та інших) після походу монгольського війська в Галичину на чолі з Бурундаєм.
9. Намагався створити антиординську коаліцію і тому уклав союз з
володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем.
10. Для зміцнення відносин із сусідами у  1246 році одружив свого сина Лева з дочкою угорського короля.
11. Налагодив відносини з князями мазовецьким і краківським, а невдовзі уклав мирну угоду з Литвою.
12. Щоб вести спільну боротьбу проти Золотої Орди, його дочка вийшла заміж за великого князя володимирського Андрія Ярославовича, а брат Василько одружився з сестрою Олександра Невського.

IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це об'єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264—1301). Хоча він і був змушений визнати залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

На зламі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301 —1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, поступово втрачала владу над підкореними територіями. Юрію вдалося скористатися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій. Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володимирії». За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет та вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі. За словами польського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій І був «людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту».

Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви — Дорогочинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

V етап (1323—1340) — поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 p., внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося.

Внутрішня та зовнішня політика наступників Данила Романовича

	внутрішня   зовнішня	зовнішня політика
Лев I ( 1264 – 1301)	-         королівство розпалося. -         землі поділено між синами й братом Васильком та його наступниками. -         бажання об’єднати землі батька. -         переніс столицю до Львова.	-         розширив свої володіння приєднав Люблінську землю,частину Закарпаття. -         допомога  золотоординським військам у походах на Литву й Польщу. -         дипломатичні  зв’язки  з Тевтонським  орденом, Чехією.
Юрій I ( 1301 – 1308)	-         час розквіту держави, її спокою та економічного добробуту. -         столиця – м. Володимир. -         мав королівський титул ( король Русі) -         1303 р. створено окрему Галицьку митрополію.	-         втрата Люблінської землі, частини Закарпаття. -         розширив кордони держави до нижньої течії Дністра, й  Південного Бугу.
Лев II Андрій ( 1308 – 1323)	-         спільне правління « князів всієї Русі». -         останні князі з династії.	-         встановлення союзу з Тевтонським орденом і Польщею. -         намагалися послабити свою залежність від Золотої Орди.
Юрій II Болеслав ( 1325 – 1340)	-         іноземець, якого обрали бояри. -         « божою милістю князь і спадкоємець королівства Русі» -         боротьба з боярами, які його отруїли. -         збільшення чисельності католиків у державі.	-         тісні контакти з Тевтонським орденом, з Литвою. -         намагався повернути Люблін.

Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

Історичне значення Галицько-Волинської держави

1) Друга після Київської Русі велика держава на українських землях, яка продовжувала її культурні традиції;

2) Захистила від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східних словян, сприяла їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

3) Після занепаду Києва стала центром економічного і політичного життя, який забезпечував високий рівень розвитку українських земель;

4) Упродовж століття після монгольської навали забезпечувала безперервність розвитку традицій самостійного державного життя на українських землях;
5) Своєю орієнтацією на Захід сприяла поступовому подоланню однобічності візантійських культурних впливів і збільшенню можливостей поширення західноєвропейських культурних впливів.