Вступ
Розділ І. Поняття
про форми та методи організації навчання
Розділ ІI.
Урок — основна форма організації навчання
Розділ ІІI.
Аналіз нетрадиційних форм організації навчальної роботи учнів на уроках історії
та правознавства
Розділ IV. Інтерактивна
модель навчання
Висновки
Список
використаної літератури
Вступ
Навчальний
предмет - історія - переживає сьогодні один з найцікавіших етапі у своєму розвитку, бо формується концепція
історичної освіти в Україні.
”Національна доктрина
розвитку освіти” зазначає, що в Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний
розвиток освіти. Таке завдання може бути реалізовано через
запровадження освіти інновацій, ефективність яких багато в чому залежить від підготовленості
педагога, середовища до їх застосування. Здійснення навчання вимагає знання й
умілого використання різноманітних форм організації педагогічного процесу. Що ж
таке «форми організації навчання», яка їхня сутність?
Розділ І.
Поняття про форми та методи організації навчання
В сучасній дидактиці склалася парадоксальна
ситуація. Дослідники відзначають (В. К. Дьяченко, І. М. Чередов та ін.), що
навіть фахівці в області дидактики вагаються сказати, що таке форма організації
навчальної роботи і чим вона відрізняється від методу навчання. У традиційній
дидактиці форма як би відірвалася від змісту, тому що визначається за
зовнішніми у відношенні змісту
2
освіти ознаками. Так, в
одному з навчальних посібників зазначено, що форми відрізняються одна від одної
кількістю учнів і способами організації роботи: «латинське слово «форма»
означає зовнішній вигляд, зовнішній обрис. Форма навчання як дидактична
категорія позначає зовнішню сторону організації навчального процесу, що пов'язана
з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також порядком його здійснення. Навчання
- це спілкування, у процесі якого відтворюються та засвоюються знання та досвід
(у тому числі й досвід творчої діяльності), накопичені людством.
Отже,
форма навчання являє собою цілеспрямовану, змістовно насичену та методично
оснащену систему пізнавального та виховного спілкування, взаємодії, відносин
учителя й учнів. Форма навчання реалізується як органічна єдність
цілеспрямованої організації вивчаємого змісту, засобів і методів. Одинична та
ізольована форма навчання (урок, лекція, семінарське заняття, екскурсія тощо) має
власне навчально-виховне значення. Вона забезпечує засвоєння дітьми конкретних
фактів, узагальнень, висновків, відпрацьовування окремих умінь і навичок.
Система ж різноманітних форм навчання, що дозволяє розкрити цілісні розділи,
теми, теорії, концепції, застосувати взаємозалежні вміння й навички, має
загальне навчально-виховне значення, формує у школярів системні знання й
особистісні якості. Необхідність системної залежності та розмаїтості форм
навчання обумовлена своєрідністю змісту освіти, а також особливостями
сприйняття та засвоєння навчального матеріалу дітьми різних вікових груп. Зміст
науки і вікові особливості школярів вимагають відповідної, адекватної форми
навчання, визначають її характер: місце у процесі навчання, змінну тривалість,
рухливу структуру, способи організації, методичне обладнання. Різні сполучення
цих компонентів дають можливість створювати розмаїтість і різноманіття
навчальних форм. Існують різні класифікації форм організації навчального
процесу, але всі вони зводяться до структури навчального спілкування або
дидактичних цілей і задач. Усі форми можна розділити на загальні та конкретні.
3
Протягом тривалого часу
в педагогічній літературі був загальноприйнятим розподіл усіх організаційних
форм на:
1) загальнокласні або
фронтальні навчальні заняття;
2) групові ;
3) індивідуальні.
У першому випадку вчитель одночасно працює
зі всіма учнями класу, у другому - у класі працює кілька груп учнів, і кожну
невелику групку навчає хтось з учнів, у третьому - кожен учень виконує роботу
індивідуально, без чиєїсь допомоги. Така класифікація є неповною. По-перше,
відсутні парні й колективні навчальні заняття. По-друге, у класифікації члени
розподілу не виключають один одного, у такий спосіб фронтальні заняття є
поодиноким випадком групових. Залишається неясною ознака, за якою робиться
такий розподіл, звичайно це ознака однаковості чи неоднаковості завдань. Якщо у
класі всі учні виконують ту саму роботу, то такі заняття варто було би вважати
фронтальними, але в дійсності кожен учень на цих заняттях працює індивідуально,
відокремлено один від одного, навіть без допомоги вчителя. Те ж саме можна
сказати і про заняття, на яких виконується контрольна робота. А якщо на уроці
самостійна робота з карток - одні учні мають однакові завдання, а інші різні?
Виходить, що у класі проводиться групова робота, насправді всі учні працюють
індивідуально (учні ізольовані один від одного).А якщо учні працюють у групах,
але всі групи мають однакові завдання? Це не фронтальна робота, а групова.
Отже, такий розподіл форм навчання є недосконалим, неповним.
Такий розподіл не означає, що в ланці
формування нових знань учні тільки засвоюють нову інформацію. Вони можуть
закріплювати та систематизувати знання за раніше вивченим матеріалом, але
домінуюча мета цієї ланки - формувати нові знання - підкоряє собі всі інші,
використовувані для її досягнення.
4
Також у ланці
закріплення й удосконалювання знань учні можуть отримувати нові знання, повторювати
раніше вивчене, але головна його мета - закріпити й удосконалити знання за
тільки що розглянутим розділом програми. Ті чи інші ланки, а частіше їх
сукупність, лежать в основі форм організації навчання, що конструюються. Крім
того, на основі однієї ланки можна сконструювати кілька різних форм. Наприклад,
на основі ланки формування знань можуть бути сконструйовані урок відповідного
типу, лекція, конференція, екскурсія тощо.
Формування знань учнів,
крім уроку відповідного типу, можна проводити на лекції, конференції, екскурсії
і т. д. Навчальна лекція дозволяє учням за 45 хвилин засвоїти більший, ніж на
уроці, обсяг навчального матеріалу. Її відрізняє від уроку монологічний спосіб
викладання матеріалу. У структурі лекції відсутня бесіда як метод навчання.
Навчальна лекція розрахована на учнів старших класів, які можуть зосередитися
протягом тривалого проміжку часу для сприйняття інформації, її осмислення,
переробки та самостійного засвоєння.
Якщо досліджуваний матеріал ґрунтується на
добре засвоєному раніше, неважкий і добре викладений у підручнику, навчальних
посібниках, викладач може провести з відповідної теми конференцію, організувати
дискусію учнів. Дискусія повинна бути підготовлена заздалегідь, для чого
вчитель визначає учням теми доповідей, основні напрями самостійної роботи. Роль
педагога полягає в коментуванні полеміки школярів, підбитті підсумків
обговорення. Ця форма організації навчання розрахована на учнів, які мають
сформовані вміння й навички роботи з літературою.
На формування знань учнів націлена й
випереджальна консультація, що дозволяє викладачу розібрати вже вивчений на
уроці матеріал з тими учнями, які не були присутні на заняттях або не
зрозуміли, не засвоїли його. Закріплення й удосконалювання знань можна, крім
уроку відповідного типу, проводити на
5
семінарі, заключній
конференції, екскурсії тощо. Семінар як форма організації навчання об'єднає
бесіду та дискусію учнів.
Заключна конференція може будуватися як у
формі дискусії, так і у формі диспуту, на якому обговорюються полярні точки
зору. Учитель підбиває підсумки обговорення і формулює висновки. Ця форма
організації навчання розрахована переважно на учнів старших класів.
На заключній екскурсії
учні, заздалегідь підготовлені, які вже засвоїли матеріал, з великою увагою, усвідомлено
розглядають об'єкти, стенди, спостерігають різні процеси. Так удосконалюються,
поглиблюються їхні знання. Корисна і заключна консультація з вивченого
матеріалу.
З метою формування вмінь і навичок учнів крім
уроку проводяться навчально-практичні заняття. Ця форма організації навчання,
що цілеспрямовано поєднує виконання різних практичних вправ, експериментальних
робіт, найбільш ефективно сприяє досягненню поставленої мети. Відмінність
навчально-практичного заняття від відповідного типу уроку - у його меншій
регламентації й більшій самостійності учнів в експериментальній та практичній
діяльності.
Знання, отримані у процесі навчання, учні
можуть застосувати на практичних заняттях і заняттях практикуму. Практичне
заняття - це така форма організації навчання, в якій учням надається можливість
застосовувати отримані ними знання у практичній діяльності.
Повторення й систематизація знань, крім уроку
відповідного типу, можуть проводитися у формі оглядових лекцій, конференцій,
екскурсій, консультацій. Оглядова лекція характеризується специфікою матеріалу
для викладу, підібраного з урахуванням сформованих знань учнів. На цій лекції
доцільно виділити стрижневі моменти теми, розділу. На оглядовій конференції
обговорюються ключові положення вивченого матеріалу, учнем розкриваються нові
6
узагальнюючі підходи до
його аналізу. Оглядова конференція може бути комплексною, тобто реалізувати
міжпредметні зв'язки в узагальненні й систематизації навчального матеріалу. Учням,
які готуються здавати заліки або іспити, у підготовці до них велику допомогу
надають оглядові консультації. У ході цих консультацій виділяються ключові
положення, глибоке осмислення яких дозволяє учням засвоювати знання в системі,
сприяє більш легкому запам'ятовуванню об'ємного матеріалу. Оглядова
консультація як форма організації навчання виконує коригувальну функцію,
допомагаючи учням зорієнтуватися у вимогах і визначити важливість і питому вагу
окремих розділів у структурі програми. Консультація будується за принципом
питань і відповідей.
Функції форм навчання
складні та різноманітні. Серед них на першому місці навчально-освітня. Форма
навчання конструюється та використовується для того, щоби створити найкращі
умови для передачі дітям знань, умінь, навичок, формування їхнього світогляду,
розвитку талантів, практичних здібностей, активної участі у виробництві та
громадському житті. Виховна функція забезпечується послідовним уведенням школярів за допомогою
системи форм навчання в різноманітні види діяльності. У результаті в роботу
активно включаються всі духовні та фізичні сили: інтелектуальні,
емоційно-вольові, діяльно-практичні. Дитина досягає цілей, переборює труднощі
пізнання, радується перемогам, допомагає товаришам, виявляє терпіння та
витримку, наполегливість і волю. Постійно підкріплюються та зміцнюються
морально-вольові якості дитячої особистості. Організаційна функція навчання в
тому, що необхідність відповідності обсягу, якості змісту освіти віковим
можливостям дітей вимагає від учителя чіткого організаційно-методичного
інструментування подачі матеріалу, строгого добору допоміжних засобів.
Адаптація школярів до специфіки тієї чи іншої форми дає їм можливість
заздалегідь готуватися до діяльності, швидко виробляти установку на працю у
визначених умовах. Психологічна функція форм навчання складається у виробленні
в учнів
7
визначеного
діяльнісного біоритму, звички до роботи в той самий час. Звичний час і знайомі
умови навчальних занять породжують у дітей психічний стан розкутості, волі,
оптимальної напруги духовних сил. Створюється обстановка захоплюючої та
натхненної праці. Змістовна форма навчальних занять у сукупності з активними
методами виконує розвивальну функцію. Особливо ефективно вона реалізується,
коли при вивченні теми в навчальному процесі використовується різноманіття
форм. Різноманіття й розмаїтість форм породжують багатство умов для розумової,
трудової, ігрової діяльності, що дозволяє включати в роботу весь комплекс
психічних процесів. Форми організації навчального процесу забезпечують
колективну й індивідуальну діяльність дітей, виконуючи інтегруючо-диференційну
функцію. Навчальний процес, реалізований у різноманітних формах, в основі своїй
є процес колективної пізнавальної діяльності. Діти пізнають спільно,
обмінюються інформацією у практичних справах, навчаються взаєморозумінню та
взаємодопомозі. Разом з тим навчання є процес розвитку можливостей особистості.
Тому кожна форма колективних занять повинна мати можливість індивідуалізації
діяльності школярів, забезпечувати роботу з просунутих програм одних і
підтягуванню до середньо-обов'язкового рівня інших.
Розділ ІI.
Урок — основна форма організації навчання
Із позицій цілісності
педагогічного процесу урок необхідно розглядати як основну форму його
організації. Саме в уроці відбиваються всі переваги класно-урочної системи. У формі
уроку можлива ефективна організація не тільки навчально-пізнавальної, а й інших
розвивальних видів діяльності дітей і підлітків. Переваги уроку як форми
організації педагогічного процесу. Він має сприятливі можливості для сполучення
фронтальної, групової та індивідуальної роботи; дозволяє вчителю систематично й
послідовно викладати матеріал, керувати розвитком пізнавальних здібностей і
формувати науковий світогляд учнів;
8
стимулює інші види
діяльності школярів, у тому числі позакласну та домашню; на уроці учні
опановують не тільки систему знань, умінь і навичок, а й сам метод пізнавальної
діяльності; урок дозволяє ефективно вирішувати виховні задачі через зміст і
методи педагогічної діяльності.
Урок -
це така форма організації педагогічного процесу, при якій педагог протягом
точно встановленого часу керує колективною пізнавальною та іншою діяльністю
постійної групи учнів (класу) з урахуванням особливостей кожного з них,
використовуючи види, засоби і методи роботи, що створюють сприятливі умови для
того, щоби всі учні опановували основи досліджуваного предмета безпосередньо у
процесі навчання, а також для виховання й розвитку пізнавальних здібностей та
духовних сил школярів. “На небезпечну тенденцію зниження інтересу учнів до занять, яка появилась у
нашій школі ще в середині 70-х років, масова практика відреагувала
нестандартними уроками, головною метою яких є пробудження й утримання інтересу
школярів до навчальної праці.”
Розділ ІІI.
Аналіз нетрадиційних форм організації навчальної роботи учнів на уроках історії
та правознавства
У
зв’язку з тенденцією зниження інтересу учнів до навчальної діяльності у шкільну
практику почали входити нестандартні форми уроків. Вони з’явилися в середині
70-х років ХХ століття. З того часу форми проведення цих уроків стали більш
численними й різноманітними. Якоюсь мірою вони набули буденності в шкільному
житті, навіть до класичних уроків учителі включають елементи нестандартності.
Сьогодні нестандартні (нетрадиційні)
уроки є звичайною ознакою будь-якої школи, можна навіть говорити про «моду» на
той чи інший тип уроку, та ставлення до них не можна назвати однозначним.
Зрозуміло, що незвичайні за змістом, організацією, такі заняття приваблюють
школярів, сприяють розвитку
9
особистих здібностей. Але ці уроки вимагають значних витрат часу від
учителя та учнів.
Час не стоїть на місці. Суспільство потребує
від людини певних умінь, які можна застосувати на практиці; уміння мислити, а
не накопичувати певну суму знань і поглядів; комунікабельності – уміння
працювати у злагоді з іншими і спільно доходити мети. Саме тому ми, вчителі,
усвідомили необхідність застосування під час викладання предмету таких форм і
методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості,
емоційного піднесення.
Нестандартні форми роботи є актуальними, оскільки в підлітковому віці
спостерігається потреба у створенні власного світогляду. Прагнення до
дорослості. Бурхливий розвиток фантазії та уяви, спрямованість на самовираження
в суспільстві. Актуалізація проблеми нестандартних уроків та їхній вплив не
всебічний розвиток дитини пов’язана насамперед із загальновизнаним фактом
низького рівня готовності дітей до життя за межами школи. Мета таких уроків:
навчити приймати рішення та робити правильний вибір; відчувати себе
громадянином країни, членом колективу, що ти потрібний людям; виробити
необхідність та вміння співпрацювати з іншими людьми; працювати якісно,
проявляти ініціативу; виробити навички роботи з великим обсягом різноманітної
інформації, самостійно здійснювати її пошук.
Цих якостей майбутнім громадянам України можна набути через використання та
запровадження в школі інновацій, нетрадиційного навчання, насамперед
нестандартних уроків.
Нестандартні уроки більше
подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум,
організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес
педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого
боку – перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у
систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої
результативності, великої втрати часу.
10
Із впровадженням у навчально-виховний процес
сучасних технологій учитель і вихователь усе більше освоюють функції
консультанта, порадника, вихователя. Це потребує від них спеціальної
психолого-педагогічної підготовки, тому що у професійній діяльності вчителя
реалізуються не тільки спеціальні, предметні знання, а й сучасні знання в
галузі педагогіки та психології, технології навчання й виховання. На цій базі
формується готовність до сприйняття, оцінки та реалізації педагогічних
інновацій.
Нестандартний урок – це імпровізоване
навчальне заняття, що має нестандартну структуру. Назви уроків дають деяке
уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширенішими
типами нестандартних уроків є: уроки - прес-конференції, уроки - аукціони,
уроки - ділові ігри, уроки - занурення, уроки типу KBK, уроки - консультації, комп'ютерні
уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного
навчання, уроки творчості, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви,
уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки -"суди",
уроки-пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-рольові ігри,
уроки-екскурсії, інтегровані уроки тощо.Поділимо всю систему нестандартних
уроків на такі групи за педагогічними технологіями:
12
1. Інтерактивні
технології кооперативного навчання. Парна і групова робота організовується на
уроках засвоєння і застосування знань, умінь, навичок. Можливі різні варіанти
організації роботи груп: "Діалог", "Синтез думок",
"Спільний проект", "Пошук інформації", "Коло
ідей", "Акваріум"
2. Інтерактивні
технології колективно-групового навчання передбачають одночасну спільну
(фронтальну) роботу всього класу: "обговорення проблем в загальному
колі", "Мікрофон", "Незакінчені речення",
"Мозковий штурм", "Навчаючи - вчуся" ("Кожен вчить
кожного", "Броунівський рух"), "Ажурна пилка"
("Мозаїка", "Джинг-со"), "Аналіз ситуації",
"Вирішення проблем", "Дерево рішень".
Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту
і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному розвитку і
вихованню. До нестандартних уроків належать:
1. Уроки змістовної спрямованості. Їх основним компонентом є взаємини
між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу — уроки-семінари,
уроки-конференції, уроки-лекції;
2. Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами). Їм
властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх
цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких
ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну
мову тощо.
13
3. Уроки міжпредметні. Мета їх — “спресувати” споріднений матеріал
кількох предметів.
4. Уроки-змагання (уроки - КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри,
уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які
змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних
конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за
правильність і повноту відповідей.
5. Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки,
уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки - взаємонавчання,
уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших
розділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні
(експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної
самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять
їх наприкінці чверті, семестру, року.
6. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали,
уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції,
уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають
використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання
матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику
або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок
самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес,
перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зіставлення точок зору.
7. Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки,
дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого
навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання,
спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.
14
8. Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки,
уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні
дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають
романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей,
відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.
9. Уроки з різновіковим складом учнів. Їх проводять з учнями різного
віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою
вивчається у різних класах.
10. Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки
— “Слідство ведуть знавці”, уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають
виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності,
життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у
яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Проте деякі вчені
вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче впливають на учнів, оскільки дають
можливість маніпулювати життям інших людей без одночасного підкорення системі
стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному житті. В іграх єдиним стимулюючим
началом є боязнь бути низько оціненим товаришами або педагогом. Багато хто з
педагогів недооцінює дидактичний ефект навчальних ігор, хоч і визнає їх роль у
підтриманні в учнів пізнавального ентузіазму.
11. Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді,
імпровізована робота у пантомімі, тіньові п'єси, п'єси з ляльками і
маріонетками, усі види непідготовленої драми — діяльність, де неформальна драма
створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і
єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному
матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв'язки з
літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо. Проте деякі педагоги
застерігають від
15
надмірного захоплення драматизацією,
зокрема, при вивченні історії, що може зашкодити серйозному аналізу історичних
подій.
12. Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої
психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання
індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при
навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують
розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації,
самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості.
Навчальний процес тут має багато спільного з ігровою
діяльністю дітей. Майже всі прийоми,
способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно,
що в методичній літературі їх часто відзначають, як «урок-гра», «урок-змагання»,
тощо.
Водночас не
слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи в школі: вони не
завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою
результативністю, властива їм і велика витрата часу.
Підготовка до
нестандартного уроку може здійснюватися за алгоритмом колективної творчої
діяльності: формулювання мети уроку, планування, підготовка, проведення уроку,
підсумковий аналіз. Нехтування елементами цієї структури зводить нанівець
зусилля педагога. Доцільно розглянути стратегію, тактику організації
колективної творчої діяльності учнів на кожному з етапів. Нестандартні уроки
руйнують застиглі штампи в організації навчально-виховного процесу в школі,
сприяють оптимальному розвитку і вихованню учнів.
По-перше,
соціально-економічні перетворення, що відбуваються в суспільстві, обумовили
необхідність корінного відновлення системи освіти, методології та технології
організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах різного типу.
Інноваційна спрямованість діяльності вчителів і вихователів, що
16
включає в себе створення, освоєння й
використання педагогічних нововведень, виступає засобом відновлення освітньої
політики.
По-друге, посилення
гуманітаризації змісту освіти, безперервна зміна обсягу, складу навчальних
дисциплін, уведення нових навчальних предметів вимагають постійного пошуку
нових організаційних форм навчання. У даній ситуації істотно зростають роль і
авторитет педагогічного знання у вчительському середовищі.
По-третє, зміна
характеру стосунку вчителів до самого факту освоєння й застосування
педагогічних нововведень. В умовах твердої регламентації змісту
навчально-виховного процесу вчитель був обмежений не тільки в самостійному
виборі нових програм, підручників, а й у використанні нових прийомів і способів
педагогічної діяльності. Якщо раніше інноваційна діяльність зводилася в
основному до використання рекомендованих зверху нововведень, то зараз вона
здобуває все більш виборчий, дослідницький характер. Саме тому важливим
напрямом у роботі керівників шкіл, органів управління освіти стають аналіз та
оцінка педагогічних інновацій, що вводяться вчителями, створення умов для їх
успішної розробки і застосування.
У процесі вивчення теми «Форми організації
процесу навчання» особливу увагу варто звернути на ефективність окремих форм.
Дуже цікава так звана «піраміда навченості учнів», за результатами
американських досліджень:
лекція-монолог - 5 %;
читання (самостійне) -
10 %;
аудіо-відеонавчання -
20 %;
показ (демонстрація) -
30 %;
дискусійна група
(обговорення навчального матеріалу в малій групі) - 50 %;
практика у процесі
діяльності - 75 %;
17
навчання інших (дитина
навчає дитину) - 90%.
Остання форма є
колективною. Навчальна робота має специфіку: це робота з людьми. Немає вчителя
без учнів, і кожен учень у когось учиться. А це значить, що при всякому
навчанні, особливо якщо якимсь чином учні об'єднуються, завжди мають місце
якісь елементи співробітництва, колективізму, підвищується інтерес до навчання,
формується самостійність, ініціативність учнів - усуваються основні недоліки
традиційних форм організації процесу навчання.
Звичайно при розгляді
методів або форм навчання прийнято писати про пізнавальну активність учнів.
Розроблено і прийоми активізації пізнавальної діяльності, але все це анітрохи
не змінило традиційне навчання, що вже століттями у своїй основі залишається
незмінним, а отже, і його ефективність якщо і підвищилась, то досить незначно.
Педагоги вважають , що при розгляді процесу навчання і форм його організації
треба розкривати насамперед соціальну активність учнів у процесі навчання,
тобто учень у процесі навчання впливає на навколишніх і перетворює їхню
свідомість і поведінку, піднімає їх на більш високий рівень. Педагогів давно
вже турбує питання соціальної (суспільної) пасивності більшості сучасних
школярів.
Висновок
Існуюча в Україні система освіти, –– визначена в Державній національній
програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), –– перебуває у
кризовому стані, не задовольняє потреб, які постають перед нею в умовах
розбудови української державності, в умовах культурного та духовного
відродження українського народу. Криза виявляється передусім у невідповідності
знань запитам особистості, суспільним потребам та світовим стандартам: у
знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності; у
спотворенні цілей та функцій освіти; одержавлення та бюрократизації всіх ланок
освітньої системи; залишковому принципі фінансування. Занепад національної
освітньої
18
системи співпадає із загальною світовою
тенденцією основної парадигми освіти та кризи класичної моделі освіти.
Традиційна система навчання, зорієнтована на навчальний предмет, а не на
особистість учня, на репродуктивний характер діяльності, вербальні методи
навчання, авторитарний стиль спілкування, жорстку регламентацію навчального
процесу, панування уроку (передусім, комбінованого) як основної (частіше
єдиної) форми організації навчання, наочно демонструє свою неспроможність
виконати завдання, які постають перед сучасною освітою. Традиційна система
потребує серйозних змін, які не повинні обмежуватись проголошенням нової
абстрактної мети або впровадженням найсучаснішого методу навчання.
Найефективніший метод навчання, –– за словами відомого філософа освіти К.
Манхейма, – приречений на провал, якщо він не узгоджується з іншими формами
соціального контролю. Потрібні глибокі системні зміни, які можуть відсуватися
двома шляхами. Перший шлях – трансформація традиційного навчального процесу в
якому учень визнається рівноправним суб'єктом навчальної взаємодії; навчання
орієнтоване не на предмет, що вивчається, а на особистість учня, індивідуальні здібності,
потреби та інтереси. Рольове спілкування змінюється особистісним з притаманними
йому підтримкою, співчуттям, утвердженням людської гідності та довірою. Це
створює атмосферу співробітництва й зумовлює потребу діалогу як домінуючої
форми навчального спілкування, спонукає до обміну думками та враженнями. В
організації навчання відбувається зміщення акценту з домінування окремих форм і
методів навчання на визнання їх плюралізму, переваги творчої ініціативи,
конструювання ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки,
самопізнання. Другий шлях – модернізація традиційного навчального процесу, в
якій останнім часом простежуються два основних напрямки: технологізація
навчання, спрямування його на досягнення гарантованих результатів та
моделювання навчання з логічним поєднанням елементів традиційного та інноваційного
навчання . Діяльність кожного вчителя вміщує елементи дидактичного моделювання
від
19
розробки плану навчального заняття до
моделювання вивчення теми та всього курсу. Що буде складати основу схеми
діяльності вчителя – традиційне або інноваційне навчання, жорстка технологія
або прозора модель,– визначати самому вчителю, виходячи з можливостей і
здібностей дітей, яких він навчає, традицій, що склалися в школі, де він
працює, його бачення мети, перебігу і результату навчального процесу.
У
законі Україні «Про загальну середню освіту» зазначено: головною метою
діяльності сучасних освітніх установ є формування особистості учня, розвиток
його здібностей і обдарувань, наукового світогляду. Орієнтація дванадцятирічної
школи на профільне навчання ще більше змушує акцентувати увагу на розвиток
таких умінь учителя, як здатність до розробки авторських програм, підготовку
сучасного дидактичного матеріалу, орієнтації в найновіших досягненнях та
перспективах розвитку науки, з якою пов’язаний предмет викладання. Одним із
способів оптимізації та активізації процесів реформування освіти є введення в
практику діяльності шкіл комп’ютерних, інформаційно-комунікаційних технологій.
Успішність, досягнення позитивних результатів у навчанні та підвищення
викладання досягається в результаті запровадження навчально-методичних
комплексів з кожного навчального предмета: державний стандарт,
інструктивно-методичний лист, перелік підручників та навчальних посібників,
календарно-тематичне планування, література для вчителя, критерії оцінювання
навчальних досягнень, інструкції для учнів тощо. Потрібно турбуватися про те,
щоб на уроці кожний учень працював активно, захоплено, і використовувати це як
відправну точку для виникнення та розвитку допитливості, глибокого
пізнавального інтересу. Це особливо важливо робити у підлітковому віці, коли ще
тільки формуються, а іноді ще тільки зароджуються постійні інтереси і нахили до
певного предмета. Нетрадиційні форми
навчання відзначаються оригінальною організацією навчально-пізнавального
процесу, значним виховним впливом на його суб'єктів, забезпечують ефективність
і результативність виконання
20
особистісно зорієнтованих завдань, дають
змогу відійти від шаблонів у методиці, краще врахувати специфіку навчального
матеріалу й індивідуальні особливості учнів, сприяють вихованню творчої
учнівської особистості, розширенню функцій учителя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий