Словник історичних термінів і понять

Абат — настоятель католицького монастиря.

Алхімія — середньовічна наука, метою якої був пошук “філософського каменя” для перетворення різних металів на золото і срібло.

Анафема — відлучення від церкви, поєднане з прокляттям.

Арбалет — пристрій для метання стріл зі сталевим нако­неч­ником.

Асиміляція — злиття одного народу з іншим.

Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмова від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Астрологія — наука про зв’язок між розташуванням небесних тіл і подіями в житті людей, народів, країн тощо.

Ауто-да-фе —урочисте виконання вироку інквізиції.

Барон — васал короля, але не спадковий.

Бенефіцій — земельний наділ, що надавався королем чи іншим великим феодалом у довічне користування васалові на умовах несення військової чи адміністративної служби.

“Божий суд” — низка випробувань (вогнем, водою, залізом), після яких виносився вирок.

Бояри — великі землевласники в Київській Русі, Болгарії, Сербії, Московській державі, що передавали свої володіння у спадок.

Боярська дума — вищий державний орган Московського князівства з ХІV ст.

Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою.

Бюргерство — повноправні мешканці західноєвропейського середньовічного міста.

Васал — особа, яка отримала від сеньйора у володіння феод за несення служби.

Васалітет — система відносин між феодалами; особиста залежність одних феодалів від інших.

Ватикан — місто-держава на території Рима. Офіційна резиденція папи римського.

Велика хартія вільностей — один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам контролювати короля.

Велике переселення народів — пересування в ІV – VІІ ст. германських, слов’янських, сарматських та інших племен на території Римської імперії.

Відродження (Ренесанс) — період, який знаменував перехід від середньовічної культури до нового часу; відмітна риса Відродження — гуманізм (людяність). Гуманісти зверталися до культурної спадщини античності.

Вікінги — скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, “північні люди”.

Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче — назва народних зборів у деяких країнах.

Вотчина — землі, які належали руським феодалам і пере­давались у спадок.

Ганза — торгово-політичне об’єднання купецтва; понад 160 німецьких міст на чолі з містом Любеком. Діяло в ХІІ – ХVІІ ст.

Гвельфи — прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.

Герцог — великий територіальний володар; у феодальній ієрархії посідав друге місце після короля.

Гібеліни — прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.

Гільдія — міський купецький союз.

Готичний стиль — напрямок в європейському мистецтві ХІІ – ХVІ ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася догори з нескінченною різноманітністю форм.

Граф — 1) посадова особа, яка представляла владу короля в певному окрузі; 2) титул феодала.

Гріх — порушення в думках або діях Божої волі.

Громада — об’єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об’єднання є часткове чи повне самоврядування.

Гуситський рух — національно-визвольний і релігійний рух у Че­хії в першій половині ХV ст.

Десятина церковна — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення.

Джихад — священна війна, яку повинні вести мусульмани проти невірних.

Династія — декілька монархів одного роду, які заступають один одного при владі.

Дож — глава Венеціанської чи Генуезької республік; обирався довічно.

Домен — спадкове земельне володіння короля.

Донжон — багатоповерхова вежа, основна замкова споруда.

Духовно-рицарські ордени — об’єднання рицарів, головною справою яких було боротися проти ворогів християнської віри; присягалися не одружуватися та жити в бідності.

Епідемія — масове поширення інфекційної хвороби.

Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.

Єресь — релігійне вчення, що не визнавалося християнською церквою.

Єретик — поширювач єресі.

Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти вшанування ікон.

Інвеститура — право призначати вищих духовних осіб.

Інквізиція — церковний суд.

Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.

Католицизм (католицька церква) — всесвітня церква; утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння провадиться латиною; на чолі церкви стоїть папа римський.

Комунальний рух — боротьба городян за самоврядування міст.

Коран — священна книга мусульман.

Куртуазія — правила рицарської поведінки.

Курфюрсти — князі Священної Римської імперії, за якими було закріплено право обирати імператора.

Лен — те саме, що фењд.

Лихвар — людина, яка позичає гроші під проценти.

Літопис — історичний твір, в якому події наводяться за роками, хронологічно.

Лорд — великий землевласник в Англії.

Магістрат — міська рада, орган управління міської комуни.

Мажордом — вища посадова особа при королях династії Меровінгів.

Мечеть — мусульманський храм.

Міжусобні війни — війни між феодалами за землю і владу.

Міняло — людина, яка за певну платню обмінює гроші.

Місіонер — проповідник християнства.

Містика — релігійне вчення, що передбачає безпосереднє спілкування з Богом.

Монархія — одноосібна вища державна влада, що передається переважно спад­ково.

Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.

Монах — член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.

Мусульманин — людина, яка сповідує іслам.

Натуральне господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються тільки для задоволення потреб господаря, а не для продажу.

Оброк — плата залежних селян феодалам; буває продуктовою або грошовою.

Паломництво — подорож віруючих до святих місць.

Панщина — обов’язкові роботи селянина на землі феодала.

Папа римський — глава католицької церкви.

Папська область — територія держави папи римського в Середній Італії, що проіснувала до другої половини ХІХ ст.

Парламент — вищий законодавчий орган влади в деяких державах.

Патриціат — міська верхівка.

Патріарх — глава православної церкви.

Повинності — обов’язкові примусові роботи селян на свого феодала — оброк, панщина тощо.

Ратуша — будинок, у якому розташовувались органи міського самоврядування.

Реконкіста — відвоювання народами Піренейського півострова територій, захоплених арабами.

Реформи — зміни, перетворення якихось сторін життя.

Саги — героїчні пісні вікінгів.

Сеньйор — старший землевласник, феодал; господар стосовно своїх васалів.

Собор — 1) великий християнський храм; 2) збори вищого духівництва в межах однієї країни або всієї церкви для вирішення важливих питань.

Стани — великі групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов’язками, місцем у суспільстві.

Станова монархія — державний устрій, за якого влада правителя обмежується станово-представницькими органами (парламентом, рейхстагом, кортесами, сеймами тощо).

Судебник — збірник законів.

Султан — титул монарха в деяких країнах Сходу.

Схизма — розкол християнської церкви.

Таборити — представники радикальної течії гуситського руху.

Титул — почесне звання, пов’язане з тим чи іншим земельним володінням (герцог, граф, барон тощо).

Турнір — рицарські поєдинки.

Унія — об’єднання, союз.

Феод — спадкове земельне володіння, що його сеньйор дарував васалові як плату за службу.

Феодал — господар феоду.

Феодальна роздробленість — розпад держави на незалежні князівства.

Фібула — металева застібка, зроблена за зразком англійської шпильки.

Фреска — живописний твір, виконаний водяними фарбами на сирій штукатурці.

Халіф — наступник Мухаммеда, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Хартія — документ, в якому були записані правила і норми суспільного життя.

Хрестові походи — війни європейських феодалів, підтримані католицькою церквою, під гаслом визволення від мусульман християнських святинь у Палестині.

Хрестоносці — учасники хрестових походів. Звичайно нашивали на одяг зображення хреста як відзнаку своїх добрих намірів.

Хроніка — історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Централізована держава — країна, що управляється з одного центру, зазвичай королем.

Церква — об’єднання, організація віруючих, яка керує їхнім релігійним життям.

Цехи — союзи ремісників однієї або споріднених спеціальностей.

Чернечі ордени — організації ченців, підпорядкованих єдиному центрові та власному статутові.

Шаріат — збірник мусульманського права.

Шедевр — виріб, який мав виготовити підмайстер, аби скласти іспит на майстра.

Шерифи — королівські чиновники у графствах Англії.

Шляхта (від давньонімецького “шлахт” — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали “благородне” (рицарське) походження.

Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон.

Ярлик (тюркською “указ”) — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.

Ярмарок — щорічний торг.